“ТЕРОРИЗМ: СУЧАСНІ ГУМАНІТАРНІ ВИКЛИКИ ТА ВІДПОВІДІ”.

Події 11 вересня стали символічною віхою, що умовно розўєднала не лише періоди сучасності на “історію до 11 вересня” та “після 11 вересня”, а й сучасний політичний простір, надавши йому ознак нової – постгеополітичної реальності. У першу чергу дані світсистемні трансформації позначилися у переформуванні та переформулюванні загального простору цивілізаційної взаємодії, надавши ознак другорядності таким інституційним формам міжнародної безпеки, як формальне членство у військово-політичних коаліціях та митних союзах, а також, трансформувавши розуміння внутрішніх і зовнішніх загроз, військово-силових і невійськових факторів стабільності.
Події 11 вересня і загальна політична атмосфера, що встановилася у світі після цих подій свідчать, що триває процес становлення нових дисціплинарних та гуманітарних кордонів й просторів, які стануть основними контурами нових міжнародних конфігурацій та позначаться на характері коаліцій “другого порядку” – економічних, політичних, технологічних та ін. Саме актуалізація гуманітарних і, не в останню чергу, цивілізаційних кордонів свідчить про те, що світ вступає в нову епоху гуманітарних ризиків та глобального значення локальних подій. Це якісно новий рівень глобалізації світового простору і нова ера міжнародних відносин.
На сьогодні існує “відкрите питання” гуманітарного вибору: демонстрація толерантності та стабілізація поміркованих світоглядних суспільних ідеологій – чи загроза превентивних заходів, спрямованих на силову корекцію аномальних гуманітарних традицій та світоглядних схем. Кожне суспільство, кожна спільнота має змогу самовизначитись та сформулювати базові ідейні нормативи подальшого розвитку. Так, закладаються підвалини нового політичного порядку, архітектурний ландшафт якого матиме форму гуманітарної метрополії та структурно мобільних і взаємопереходячих: “сірої зони” й маргінальних секторів цивілізаційної опозиції.
Особливість даної структури полягає у тому, що групи “гуманітарного ризику” вже не будуть вважатися суто зовнішньою, раз і назавжди визначеною реальністю. Перманентність конфлікту, динамічність кризових зон та джерел дестабілізації стануть основними ознаками постгеополітичної структури диспозицій та загального режиму їх збереження. Особливої актуальності за таких умов набувають питання:
- виявлення внутрішніх дестабілізуючих “діаспор” та їх організаційних елементів (філій та прихильників екстремістських організацій, спільнот з низьким рівнем толерантності, їх фінансових та посередницьких структур);
- встановлення ефективної системи раннього поліцейського оповіщення та ефективного неполіцейського контролю (застосування сучасних технологій перлюстрацій електронного трафіку, засобів “fase control”, контроль в сфері наукової інформації і розробок та ін.);
- запобігання утворенню джерел нестабільності всередині та в безпосередній близості від гуманітарного хартленду (новий кут сприйняття матимуть проблеми антиглобалізаційного руху, етно-сепаратистських настроїв, проблеми масової невдоволеності соціально-економічним становищем);
- забезпечення гарантій оптимальної контрольованої спадкованності політичних режимів у країнах з радикальними релігійними та політичними традиціями і тенденціями (насамперед, країни Середньої Азії, Латинської Америки та Південної Європи).
Зважаючи на контури нової дисциплінарної політики, слід зазначити також зміну пріоритетів в оцінках ступеню адекватності національних суспільств новим ідейно цивілізаційним стандартам. Основною парадигмальною зміною в даному напрямку може стати виникнення дилеми нового постдемократичного тренду цивілізаційного розвитку: демократичність (у тому її розумінні, яке робило ступінь демократизації основною шкалою для гуманітарної оцінки суспільств та суспільних процесів) - або перестане бути єдино легітимною умовою глобального політико-гуманітарного ухвалення, або набуде ознак нової хвилі цивілізаційної експансії (у рамках концепції “демократичних хвиль” С.Хантінгтона). Тим більше, що євро-атлантичне розуміння демократії та оптимальних моделей суспільного розвитку, на даному історичному етапі, вступило в дисонанс з існуючими національними культурними, соціальними, політичними та іншими традиціями позаєвропейських та окремих європейських суспільств.
Знайти відповіді на дилеми ХХІ сторіччя дозволить аналіз тенденцій та основних подій, свідками яких ми є сьогодні.
Основною ознакою макрополітичного сьогодення є те, що глобальний демократичний простір зрівнявся в кордонах з гуманітарним простором. Сформована світовим співтовариством антитерористична коаліція намагається продемонструвати світу, що гуманітарні стандарти не є такими, що перестали бути обовўязковими елементами зовнішньої та внутрішньої політики, а гуманітарна безпека має не менше значення, ніж військові блоки та системи силового стримання. Єдиною можливою і ефективною відповіддю на загрози міжнародного тероризму є рішуче протиставлення нової системи безпеки – глобальної гуманітарної безпеки. Саме в рамках даної парадигми міжнародних відносин антитерористичний альянс має високий рівень легітимності дій і саме дана формула робить гуманістичну традицію міжнародних відносин безперервною і перспективною.
Фактично, глибинною причиною кризи традиційної системи безпеки стали зростаючі протиріччя між особливостями політичної глобалізації та наслідками процесів фінансової, економічної, інформаційної та культурної глобалізації, які комплексно посилили загрозу для маргінальних, тоталітарно-орієнтованих режимів й організацій. Динаміка потоків глобалізації призвела до “випадання” кризогенних зон із простору політичного та дисциплінарного контролю. Тому центри глобальної влади в Америці та Європі для того, щоб дисціплінувати і контролювати периферію мають спиратися не лише на фінансові, економічні та політичні механізми, а, в першу чергу, на технології гуманітарного примусу. Таким чином, фінансову і культурну глобалізацію буде доповнено та інституційно “вирівняно” механізмами адміністративно-політичного контролю, що має усунути дилеми глобалізації, які породили кризу.
Це ставить питання про демократизацію та вдосконалення механізмів прийняття політичних рішень на глобальному рівні. Однією з основних проблем міжнародних відносин у найближчий час має стати пошук оновленої ефективної системи інститутів глобальної демократії, спрямованої на максимальне залучення різного роду колишніх недемократичних, криміногенних і нецивілізованих територій та зон в структуру сучасного світу.
Дані процеси потребують побудови нової глобальної “правової мережі”, яка базується не на старому міжнародному, а на новому гуманітарному, уніфікованому для всього світу праві. Таким чином, мова йде про нову глобальну політику й безпеку – не з точки зору екстенсивного розростання кількості їх структур та інститутів, а з точки зору подолання і страхування нових гуманітарних ризиків.
Важливо не лише не дозволяти формуватися гуманітарно-маргінальним територіям, державам – паріям, орієнтованим на інші гуманітарні цінності, а й проводити упереджувально-моніторингову роботу щодо контролю основних інформаційно-ідеологічних потоків, котрі б забезпечили відтворення національних гуманітарних просторів, відповідних до глобальному гуманітарному контексту.
Відомо, що з 13 вересня сенат США надав право американським спецслужбам сканувати інтернет-трафік громадян без ордеру суду. Спостереження має тривати не лише за листуванням, а й за іншими даними користувача – переліком відвіданих сторінок, словами, які вводяться в пошукові системи. Триває прискорена розробка електронних паспортів – чіп-карток, що містять детальну інформацію про їх власника, відбитки пальців тощо, пересування без яких буде вважатися незаконними, а також розробка сучасних засобів дистанційного ідентифікуючого спостереження за громадянами, які відвідують органи державної влади та основні технологічні вузли муніципального і галузевого життєзабезпечення. Судячи з усього, це може бути реальністю не лише для США, але й для Європи. Безперечно, світу й кожній окремій країні потрібна не універсалізуюча мегасистема тотального контролю, а гармонійна самовідтворювальна система технологічних, антропологічних, поліцейських, інформаційних, політичних та інших факторів безпеки.
Події в Америці довели: сучасне суспільство ризиків – це вже не те суспільство, яке описували соціологи Гідденс, Бек та Луман. До сьогодняшнього дня, найнебезпечнішими ризиками вважалися наслідки технологічної еволюції людства: ядерні, хімічні, генетичні й екологічні проблеми. Катастрофа 11 вересня кардинально змінила основні вісі мегаризиків у бік домінування політико-антропологічних, гуманітарних чинників. Сьогодні де-факто й де-юре ми вже можемо вести мову про наявність двох типів ризиків: старих – індустріальних та нових – гуманітарних. Традиційні ризики були природнім результатом процесів індустріалізації та модернізації, нові ж ризики повўязані з підвищенням ролі людини в сучасній напівавтоматичній глобальній технічній мережі, тому вони потребують переоцінки не лише підходів до усунення їх наслідків, а й до вирішення питань щодо глибинних джерел їх виникнення.
На перший план виходять проблеми гуманітарного контролю, моніторингу, впливу та соціалізації. Людина або група людей, яка не пройшла чи опинилась виключеною із процесу соціалізації в координатах гуманітарних цінностей, являє собою не меншу небезпеку, ніж техногенні кризові чинники.
Традиційно, субўєктом безпеки виступали держави, нації та опосередковано індивіди, сьогодні ж, не зважаючи на глобалізаційні процеси, проходить локалізація та атомізація субўєкту безпеки. Тому необхідно здійснити переукладання контракту безпеки між суспільством та індивідом, державою та громадянином. Саме в цьому напрямку буде трансформуватися доктрина національної безпеки України, інших країн світу, концепція діяльності ООН та міжнародних, у тому числі й військових організацій.
Сьогодні, долаючи постшоковий стан, приходить розуміння того, що всьому людству екстримістськими антисистемними силами кинуто виклик, який є безпрецедентним за своїм масштабом. Безумовно, сам терористичний акт, подібна антигуманна деструкція не має ніякого раціонального виправдання, але висновки з цього слід зробити саме раціональні, гуманні та конструктивні. Антитерористична операція не повинна перетворитися на глобальне “полювання на відьом” та легітимний спосіб втручання у різні сфери приватного життя людини.
Стає зрозумілим, що настав час відмовитися від ідеалізації у розумінні глобальних процесів, як безпроблемної еволюції, але слід зберегти реалізм та оптимістичний настрій. Прагматизм і реалістичність гуманітарної безпеки – це не лише лозунги й ідеалізовані директиви, а, насамперед, – принципи актуального розташування сил на карті глобальної безпеки. Гуманітарна сфера опинилася повністю залученою у цей складний та багатосторонній процес, продемонструвавши високу ступінь гнучкості, актуальності та адекватності динамічним темпам всесвітньої еволюції. Саме гуманітарні технології опинилися в авангарді цивілізації і стали інструментом симетричної відповіді на виклики тероризму. Окрім силового хірургічного впливу, міжнародна політична етика пропонує несилову гуманітарну терапію, оздоровчий та профілактичний ефект від якої на порядки перевищує традиційні заходи. Саме інтелектуальні, інформаційні, духовно-культурні ресурси є найбільш мобільними у складній системі транснаціональних взаємовідносин. Зараз варто переоцінити чинник емерджентності світу, усвідомити повноту реальності “суспільства ризиків”, у якому ми живемо. Підготовленість до ризиків, футурологічний прогноз та ймовірнісне обрахування їх наслідків – ось головні завдання сучасної гуманітарної інтеграції, нові пріоритети науки, політики і культури.
Якщо військові структури і структури безпеки оперують із суспільними та макрополітичними формами - держава, соціальні інститути, урядові й неурядові організації, то гуманітарні практики акцентують увагу на мікросоціальних аспектах безпеки – людині та середовищі її взаємодії. І в цьому форматі криється екзистенційний зміст безпеки.
Сучасна “антропологія безпеки” розглядає людську вразливість, порушення звичайного нормального перебігу життя з точки зору емерджентногенних факторів. До появи неоіндустріальних технологій вважалося, що форс-мажорні обставини важко піддаються передбаченню та упередженню. Але варто визнати, що ситуація кардинальним чином змінилася. Обчислення ступеню емерджентності й виявлення чинників ризику, на сьогоднішньому етапі інформаційно-технологічного прогресу, є реальною технологічною процедурою. Але з іншого боку, інформаційна відкритість сучасних електронних комунікацій робить їх легковразливими для різного роду проявів інформаційного екстремізму та кібер-тероризму. Каналами нових ризиків стають неоіндустріальні технології: інформаційно-електронні мережі, засоби комунікацій, компўютерні софт-системи, що занаходяться під загрозою збоїв, несанкціонованих доступів та хакерських атак. Мегамасовість on-line видань, анонімність доступу та використання, доступність інформаційних баз роблять Інтернет привабливим середовищем для напівкримінальних та кримінальних інформаційних субўєктів. Мова сьогодні йде не про випадкові прориви антисистемних агентів, а про формування нелегітимного стратегічного інформаційного простору антисистемності, мережевий тероризм та екстремістську on-line пропаганду.
Увага суспільства знов зосереджується на інформаційних загрозах. Зрозуміло, що суспільство високих ризиків повинно мати високий рівень інформаційної відповідальності, і чим вищий ризик – тим більша відповідальність. Підвищується ступінь деталізації механізмів забезпечення і регламентації гуманітарної безпеки. Одночасно підвищуються вимоги до рівня організації неоіндустріальної гуманітарної матриці. І якщо екстремізм (у будь-якому своєму прояві) – це небезпечний системний вірус, то завдання гуманітарної політики – підвищити гуманітарний імунітет цивілізаційної системи.
Відповіді на виклики екстремізму не можуть бути обмежені прямою військово-силовою реакцією або превентивними заходами стримуючого впливу. Мудрість лікарів: “боротися слід не з самою хворобою, а з її причинами” – на сьогодні є більш, ніж актуальною. Реалізувати дану мудрість відкривають можливості глобальної гуманітарної безпеки.
Сьогодні гуманітарна структура суспільства є недостатньо консолідованою. І це - наслідок геополітичної парадигми сприйняття дійсності та геополітичної логіки міжнародної взаємодії, яка призвела до “вимкнення” деяких геополітичних секторів із загального гуманітарного контексту глобалізації. Розріджене гуманітарне середовищє стало сприятливим кліматом для позиціювання аутсайдерів, які основною ідеологічною та іміджевою концепціями обрали спекулятивні антигуманітарні або явні антисистемні принципи.
Система міжнародної безпеки виходить на орієнтири гуманітарної структуризації багатонаціонального світу. Вона має переглянути основні екзистенційні гарантії безпеки, переусвідомити й вирішити проблеми гуманітарних протиріч, по новому систематизувати геополітичну багатополярність та культурну різновекторність. Настав момент засвоювання нової суспільної реальності – реальності, у якій світові культури, системи плюральних соціальних цінностей знов обўєднаються на базі принципів глобальної гуманітарної сумісності та глобальної взаємобезпеки.
Основним відкритим питанням на сьогодні залишається головне: чи готове людство до свідомого обмеження абсолютів власної свободи, до сприйняття нового контексту суспільних відносин заради гарантій власної стабільності та безпеки?

Повернутися до архіву