Коментар Віце-прем’єр-міністра України В.П.Семиноженка щодо стану законодавчого забезпечення прав інтелектуальної власності в Україні.

Неприйняття Верховною Радою України Закону “Щодо ліцензування деяких видів підприємницької діяльності у сфері виробництва оптичних носіїв інформації” є цілком негативною подією як з огляду на загрозу економічних санкцій, так і з огляду на перспективу подальшого розвитку вітчизняного ринку інформаційних технологій.
Відсутність ефективного механізму правових гарантій інтелектуальної власності, створює умови “інвестиційного бойкоту” для вітчизняного ринку інтелектуального виробництва і тим самим стримує розвиток національного сегменту в глобальній HI – TEK – індустрії.
Існує думка, що захист прав законного виробника інтелектуальної продукції робить вразливими права споживача, для якого інтелектуальний товар стає менш доступним, а лібералізм ринку інтелектуальної продукції створює певні проблеми соціального і гуманітарного рівноправ’я споживачів.
Але не слід забувати, що прозорий ринок – це конкуренція, відповідальність і “боротьба за споживача”. За таких умов, саме споживач є найбільш захищеною і вільною в плані вибору стороною.
Я згоден з тим, що проблема “піратства” є проблемою перш за все інтернаціональною і що за умов тиску на окремо взяту країну вирішити її не можливо.
Основним проблемним моментом і основною претензією до України є те, що на її території виробляється і через її територію проходить значна частка світової контрабанди оптичних носіїв інформації (в основному це компактдиски), але зважаючи на географічні особливості, існуючі правові моменти та деякі інші соціально-економічні чинники, я можу з впевненістю сказати, що без координації зусиль та без формулювання спільної програми дій з такими країнами, як Росія, Болгарія, Туреччина, суттєво змінити ситуацію на кращє – не вдасться.
Якісь односторонні заходи з боку України можуть лише змінити канали і напрямки контрабанди, але в цілому, проблема залишиться і перейде у нову площину. Тому прийняття відповідного закону слід розглядати як укладення першого каменю у створенні фундаменту спільних дій і передумовою для формулювання важливої української ініціативи по реальній протидії транснаціональному “інтелектуальному піратству”.
Через уповільнення темпу створення законодавчих гарантій розвитку національної інтелектуальної економіки значною мірою втрачається як перспектива легалізації економічних процесів, так і перспектива науково-технологічного розвитку українського суспільства.
Якщо сьогодні ще можна отримувати прибутки від підпільних мануфактур по штампуванню компактдисків, то через 3-5 років технологічний рівень продукції і системні вимоги до неї можуть змінитись на стільки, що існуючі “підпільні виробництва” вже не витримають цих вимог, а держава, через проблеми пов’язані з існуванням таких “підпільних виробництв”, остаточно втратить позиції і перспективи на легальному світовому ринку. Розв’язання проблеми такого рівня буде набагато складнішим і витратним, ніж вирішення проблем, що існують сьогодні.
Створивши правові умови для цивілізованої діяльності на ринку інформаційних технологій, ми маємо ліквідувати причини і не допустити утворення тяжких наслідків інформаційно-технологічної блокади національного виробника інтелектуальної продукції. Слід зрозуміти, що миритися з існуванням в самому центрі Європи співучасників у справі глобального розкрадання інтелектуальної власності (до речі, в колосальних розмірах) – не бажає і не буде ніхто. І це не тільки питання іміджу країни, це перш за все, - питання етичності, сумісності та перспективності з точки зору партнерства і співробітництва.


Повернутися до архіву