„ТЕЗИ ПРО УКРАЇНУ”

Маючи нагоду спілкуватися в такий гарний день в такій приємній аудиторії, я свідомо не хотів би виправдати очікування тих з вас, хто налаштувався на прослуховування стомлюючого рекламного монологу представника „Блоку влади” про надзвичайні досягнення, сюрреалістичні політичні плани та інші речі, від яких ви, напевно, вже втомилися, і які можете почути від інших учасників виборів.
Замість цього, хочу вам запропонувати інтерактивну бесіду-роздум про Україну, про розвиток українського суспільства та шлях, яким йтиме наша держава впродовж наступних років.
Всі ми знаємо проблеми, з якими зіштовхнулася сьогодні Україна, бо кожному з нас доводиться їх вирішувати щодня.
Всім нам зрозумілі ті стандарти, до яких слід прагнути, аби ці проблеми перестали бути актуальними.
Ми також маємо певне уявлення про шляхи подолання наявних проблем. Але мабуть через те, що це цілком вірні, але „приватні” відповіді, які не мають достатнього консолідованого втілення у виразні політичні програми та ефективну державну політику – ще існує розбіжність між двома, так би мовити, Українами – тією Україною, якої ми прагнемо і тією, яку маємо.
На десятому році української незалежності нам таки вдалося зупинити кризові тенденції в економіці, ми побудували єдину українську державу, яка є надійним міжнародним партнером та учасником важливих світових процесів. Але ми досі ще не маємо гармонійного поєднання існуючої „форми-держави” із „змістом-суспільством”, яке б надало можливості для розвитку головному рушієві будь-якого прогресу – конкретній людині. Саме тому, дедалі помітнішим стає стримуючий вплив внутрішніх проблем на зовнішньополітичну, економічну та гуманітарну динаміку нашого суспільства. Це ставить Україну в нерівні умови в міжнародній конкуренції, яка загострюється процесами глобалізації і спричиняє втрати, оцінити які в повній мірі нам, можливо, ще доведеться в майбутньому.
В такому контексті було б цілком невірним спрощувати проблему політичного вибору, що постав перед Україною, зводячи все до банальної відповіді на питання: Хто ж нарешті із 35 партій і блоків, що беруть участь у виборчий кампанії подолає 4% бар‘єр та увійде до складу Верховної Ради майбутнього скликання?
Насправді ми обираємо - і мусимо обирати - не просто партію чи блок, а певний шлях розвитку, який вважаємо вірним, яким згодні йти самі і якого будемо вимагати від тієї сили, якій довірили свої сподівання та яку делегували до влади.
Як відомо, кожна партія і блок, що є претендентами на місця у майбутньому складі парламенту, запропонували власні політичні програми та презентували свої списки осіб, що в разі перемоги втілюватимуть ці програми у життя.
Але багато учасників виборів мають не лише „клоновані” назви, прізвища лідерів та дзеркальні за змістом програми, а й подібні у тому, що при ознайомленні з їхніми пропозиціями відчувається різка розбіжність:
- між розумінням реальних потреб людей та заходами, які пропонується здійснити;
- між проголошеним баченням напрямків і пріоритетів розвитку та відсутністю політичної команди, яка б могла це забезпечити;
- між сьогоднішніми „щирими намірами” та практичними діями, які спрямовано у протилежному щодо декларацій напрямку;
- між здатністю до компетентної, відповідальної, а тому і не завжди вдячної праці та універсально-виграшною позицією „довічних критиків”, для яких саме негативна політика і є основним змістом й суттю політичного існування.
Саме ці розбіжності впродовж десяти років, що минули, і утворювали ті роздоріжжя і “глухі кути” на шляху українського суспільства, з яких лише зараз ми почали потроху вибиратися.
Сьогодні, нам необхідно обрати вірний шлях для подальшого поступу, бо вже вичерпано інерційні імпульси розвитку і ми знаходимося на тонкій межі між соціальним песимізмом та історичним оптимізмом суспільства. Ми знаходимося на рубежі, який може стати „стартом” для подальшого розвитку, або „точкою застигання” з напів-ефективною владою, напів-реформованим суспільством та напів-розбудованою державою. Час трансформації вичерпано – слід розпочати консолідацію суспільства!
Нам сьогодні необхідно закріпити існуючі позитивні зрушення, обернувши їх на сталу тенденцію комплексного прогресу. Для цього слід не просто чекати, а навіть вимагати від претендентів на парламентські мандати вирішення таких питань, як:
в соціальній сфері
- реформування системи соціального забезпечення, з метою усунення соціально несправедливої ситуації різко-нерівного розподілу багатства, або навпаки, надто-рівномірного розподілу злиденності в суспільстві;
- запровадження пенсійної реформи, яка б відповідала сучасним соціально-економічним стандартам та забезпечувала достойне існування для людей, які своєю працею заслужили право на достойне життя після виходу на трудову пенсію;
- створення механізмів надійного соціального та медичного страхування, які б дозволяли отримувати необхідний обсяг доступних, якісних соціальних послуг та забезпечували належний рівень існування для тих, хто їх надає (а це медики, соціальні працівники, соціальні інспектори, труд яких є надто важливим та, нажаль, надто низькооплачуваним сьогодні);
- перехід від функціювання соціальної сфери як “неприбутково-дотаційної” до її розвитку в якості “інвестиційно-рентабельної” (Доречі, в розвинутих суспільствах, саме соціальна сфера є пріоритетною для державних інвестицій, бо саме соціальна сфера є джерелом інноваційних імпульсів та гуманітарних ресурсів для економічного, політичного, технологічного розвитку…);
- запровадження ефективної системи використання трудових ресурсів, яка б усунула такі явища як нелегальні трудові міграції та примусові відпустки за власний рахунок (тих, хто працює за межами України слід надійно соціально захистити, або створити такі умови оплати праці вдома, щоб робітники були зацікавлені працювати на національну економіку);
- створення нових робочих місць, шляхом розвитку соціальної, сервісної та транзитної інфраструктури в Україні (за підрахунками фахівців, у вітчизняному виробництві існує можливість для створення щонайменше 1,5 млн. нових робочих місць)…
в політичній сфері
- завершення розпочатої адміністративно-территоріальної реформи, яка дозволить сформувати оптимальний баланс між владними інститутами та суспільною системою;
- утворення другої палати парламенту – Палати Регіонів, в якій було б предсталено інтереси українських регіонів та сформовано орган, який забезпечуватиме реалізацію ефективної державної регіональної політики;
- формування стабільної парламентської більшості, політично-відповідальної виконавчої влади та кадрове забезпечення органів державного управління фахівцями високого рівня компетентності (вирішити ці завдання неможливо без запровадження інституту партійної влади, тобто без формування владного механізму за принципом - “суспільна більшість – парламентська більшість – політична більшість”);
- визначення такої стилістики в міжнародній політиці держави, яка б дозволила реалізувати принцип ефективнної многовекторності на основі зовнішньополітичного регіоналізма (тобто такої зовнішньої політики, яка в найбільш повній мірі відповідала конкретним інтересам людей в конкретних українських регіонах, а відтак і принесла найбільшу користь в державі вцілому);
в національній економіці
- здійснення комплексної модернізації основних фондів виробництва з урахуванням сучасних ринкових вимог та перспективних технологічних тенденцій;
- перехід від монополії домінууючих вертикально-інтегрованих форм виробництва до більш мобільної, плюральної моделі розвитку економіки з пріоритетними акцентами на інноваційних секторах виробництва;
- забезпечення міжрегіональної та міжнародної економічної інтеграції шляхом розвитку транс-регіональної промислово-технологічної кооперації, участі у створенні високотехнологічних ТНК, міжнародних корпоративних проектів та шляхом розкриття гео-транзитного потенціалу України;
- стимулювання внутрішнього споживчого ринку, шляхом розвитку системи довгострокового кредитування, стабілізації національної грошової одиниці та відчутного підвищення рівня реальних доходів громадян (до речі, Аргентинська криза вже довела хибність економічного розвитку на основі домінуючого експорту, кредитної залежності від міжнародних інституцій та слабкого внутрішнього ринку).
Реалізація саме цього програмного мінімуму і є, так би мовити, порядком денним “реформ другого покоління” в Україні, які дозволять кількісні показники розвитку економіки та інституційний каркас політичної системи наповнити предметним соціальним змістом та розпочати якісні суспільні зміни.
Скажу вам відверто, в незалежності від своєї партійної позиції, я голосував би і голосуватиму за ту політичну силу, яка забезпечить вирішення цих завдань. Але, нажаль, чи то в наслідок відсутності досвіду, чи то в наслідок відсутності розуміння реального стану справ та перспектив вітчизняними політиками, я майже не бачу людей, здатних це здійснити, як і не бачу реальних конкурентів для нашого Блоку, який ставить вирішення цих завдань – пріоритетами та вирішує їх на урядовому рівні. Скажу більше, крім нас ніхто навіть не актуалізує ці питання…
Після такої невеликої промови, я був би вдячним вам за цікаві запитання, тим більше що не цікавих запитань не буває, бувають лише не повні та не щирі відповіді. А наш політичний стиль – це прозорість, відвертість і компетентність, тож – прошу…




Повернутися до архіву