„Трудовий потенціал інноваційної економіки в Україні”

Розвиток ринку праці на сьогодні є одним із напрямів у розбудові інноваційної економіки та основою глобальної конкурентоспроможності.
Якщо раніше, країни вели боротьбу за території і природні ресурси, то сьогодні акценти змінюються в бік конкуренції за кращий трудовий капітал, носіїв унікальних професійних знань і навичок.
За прикладами далеко ходити не треба: талановиту молодь з пострадянських країн заохочує до еміграції США, програмістів і талановитих науковців „працевлаштовує” Європа, кваліфіковані працівники з України виїжджають працювати в Росію і більш віддалені країни...

Серед глобальних тенденцій на ринку праці сьогодні основними є:
Підвищення ролі фаху і знань в якості головних чинників виробництва. 5 та 6 технологічні уклади ґрунтуються саме на цих чинниках.
Еволюція самої природи сучасних капіталістичних відносин, підвищення значення нематеріальних чинників виробництва, зростання вартості „розумової праці”, брендів, підвищення значення технологічних ресурсів конкурентоспроможності.

Як ми рухаємося в бік сучасних тенденцій?...
Багато що робиться в інших країнах аби визначити своє місце в сучасному конкурентному середовищі:
Європейські країни - реформують міграційну і освітню політику, реструктуризують галузі виробництва, змінюють систему соціального захисту і пенсійного забезпечення, намагаються ліквідувати демографічні загрози для економіки;
Росія – вдосконалює трудове законодавство, стимулює кваліфіковану трудову міграцію, впроваджує світові стандарти на ринку праці та зміцнює наукові засади трудової політики;
США – проводять складні реформи у податковій сфері, стимулюють скорочення безробіття і зростання кількості робочих місць у високотехнологічному секторі економіки, підвищують якість ринку праці.

А що в Україні?...
Ще діє Радянський Кодекс законів про працю.
Відсутній ґрунтовний аналіз процесів на ринку праці і стратегічний прогноз потреб національної економіки, який би став основою міграційної, податкової, соціальної, освітньої політики тощо.
Натомість, без такого аналізу і прогнозу проголошено приєднання до Болонського процесу, незважаючи на низку застережень...

Структура державного замовлення в системі вищої освіти на 2003 рік виглядає наступним чином: 21,5% - прийом за спеціальностями: економіка і підприємництво, менеджмент і право; 5,9% - комп‘ютерні науки, комп‘ютеризовані системи, автоматизація та комп‘ютерно-інтегровані технології; і лише 1% - телекомунікації.
Тож кадровою ланкою п‘ятого та шостого технологічних укладів можна вважати лише менше ніж 7% випускників вітчизняних ВУЗів. В той час як 75% дипломованих юристів та економістів або працюють не за фахом, або тривалий час є безробітними.
Про що це говорить?...
Про те, що якою б не була державна промислова політика, вона не буде достатньо ефективною через брак фахівців-практиків, які зможуть її реалізувати!...
А також про те, що буде нікому передати досвід від більш старшого покоління. Кваліфіковані працівники сьогодні виходять на пенсію в 60 років і згідно з діючим законодавством – не мають можливості працювати і далі.
Тут був би корисним досвід окремих російських промислових компаній, де існує інститут “наставників”, тобто добре оплачуваних працівників старшого віку, яку допомагають молодим.
Також, ми маємо суттєві міжрегіональний і міжгалузевий дисбаланси за рівнем безробіття, оплати праці та якості трудового капіталу. Заробітна плата працівників сфери освіти, культури, охорони здоров‘я і науки, в середньому, на 40-50% нижча за середню зарплату у промисловості; Порушено і досі не вирівняно міжпосадові співвідношення за рівнем оплати праці, так звану „тарифну сітку”.

Про офіційну українську статистику щодо ринку праці хотілося б сказати окремо...
Ось офіційні дані Мінпраці щодо структури ринку праці в Україні:
1. Розділу “Наука” – немає!
2. Розділу “Наукоємне виробництво і високі технології” – немає!
3. Градації по зайнятості в різних технологічних укладах промисловості – немає!
Таке враження, що це статистика 50-річної давнини – і не лише за якісними показниками, а й за методологією...
В той самий час, за прогнозами фахівців частка інформаційно-коммунікаційного сектору США у ВВП впродовж нинішнього десятиріччя подвоїться, що призведе до створення додатково 3-5 млн. робочих місць в інноваційному секторі виробництва. В Україні ж, наукоємний сектор виробництва демонструє сталу тенденцію до скорочення: із 313 тис. осіб, які працювали в науково-технічній сфері у 1990 році – до 107 тис. осіб у 2002 році. При чому, таке скорочення відбувається за рахунок „вимивання” кваліфікованих трудових ресурсів та через відсутність активної державної політики щодо стимулювання розвитку ринку праці.
Що стосується рівня оплати праці, то Україна серед 46 Європейських країн посіла 44 місце. І це при тому, що на початку 90-х років ми мали найкращі передумови для економічних реформ серед Східноєвропейських країн, розвинуту індустріальну економіку, відносно високий рівень добробуту населення і потужний науково-технологічний сектор!
Така ситуація на ринку праці перетворюється із конкурентної переваги на гальмо інноваційно-інвестиційного зростання!...

Очевидно, що поки не відбудеться усвідомлення того, що у глобальній економічній конкуренції 21 століття перемагають не ті країни – де труд дешевший, а ті - де він є більш кваліфікованим і наукоємним – інноваційні реформи та якісне економічне зростання, будуть лише декларацією.

Якими мають бути першочергові заходи держави щодо розвитку ринку праці та підвищення її якості для розвитку інноваційної економіки?...
По-перше, необхідно реформувати, а точніше – вивести з кризового становища систему професійної освіти. Адже з 1985 по 2002 рік, кількість осіб, які навчаються у професійно-технічних освітніх закладах скоротилася на 28%. Це говорить про втрату цілого покоління кваліфікованих робітників, які є основою продуктивного сектору економіки.
Система вищої освіти потребує перенацілення із спорадичного розвитку на вирішення нагальних проблем економіки – формування інтелектуального капіталу “економіки знань”.
По-друге, необхідно вдосконалити державну соціальну політику в питаннях охорони праці, пенсійної реформи, боротьбі з бідністю та створення нових робочих місць. Треба законодавчо встановити мінімальний рівень погодинної оплати праці, налагодити соціальне партнерство між бізнесом, державою і працівниками.
Особливого значення набуває проведення пенсійної реформи – адже в цім напрямі сьогодні накопичено велику кількість проблем та існує загроза дискредитації і зриву графіку реформи.
По-третє, слід змінити підходи державної міграційної політики, запровадити на пострадянському просторі зону “чотирьох свобод” (пересування капіталів, труду, послуг і товарів).
По-четверте, формування “економіки довіри”, проведення адміністративної і управлінської реформи органів державного управління, впровадження інноваційної системи суспільних цінностей і зміцнення засад підприємницької культури.

Вважаю, що одним із таких спільних проектів, має стати спільна робота УФУ та УСПП над розробкою “Доктрина економіки знань в Україні”, яка разом із Національною програмою розвитку трудового потенціалу дозволить не лише започаткувати якісні зміни на вітчизняному ринку праці, а й на практиці перейти до структурних інноваційних реформ.

Повернутися до архіву