Пенсійна реформа: ризики нового етапу

Пенсійна реформа в Україні стартувала. Створено базові умови для розвитку ринкових механізмів пенсійного забезпечення – пенсійного страхування та накопичувальної системи. Прийнято закони про недержавне пенсійне забезпечення та пенсійне страхування, сформовано основні інститути контролю та регулювання системи, однак, це ще не означає вирішення всіх наявних проблем і закінчення відповідної роботи.
В залежності від поглиблення реформи, розширюється також і коло потенційних протиріч та актуальних питань, на які треба знаходити своєчасні компетентні відповіді. Якщо в період започаткування пенсійної реформи головною загрозою справі було уповільнення темпів і ревізія результатів роботи, то сьогодні, на етапі консолідації нової системи, головний ризик – переростання потенційних протиріч в реальні загрози.
Серед потенційних вад пенсійної системи на нинішньому етапі її становлення, є:
Ризик недовіри до нової системи та «інформаційний вакуум». Сьогодні стає відчутним, що інформація про хід пенсійної реформи її переваги та можливі вади випала із системи інформаційно-ідеологічних пріоритетів держави, в той час як саме ці питання набувають високого соціально-економічного значення для розвитку України.
Суспільство має отримувати достатній рівень інформації про перспективи і механізми нової концепції пенсійного забезпечення. Особливої ваги, в контексті становлення нового типу соціально-економічних відносин в Україні, набуває «пенсійна грамотність» роботодавців, а також тих трудівників, чиї пенсійні права можуть порушуватися чи порушуються сьогодні. Тому треба зосередити належну увагу на роз‘яснювальній роботі щодо прав і обов‘язків учасників пенсійної системи, на інформуванні про особливості та інструменти недержавного пенсійного забезпечення, на вільному доступі до інформації про учасників ринку, які працюють з пенсійними коштами. Практичні аспекти впровадження реформи та можливі проблеми на її шляху, мають виноситися на розгляд незалежних експертів. Як свідчить досвід пенсійної реформи в Росії, суперечливих питань та “підводних течій”, в ході обговорення, виникає доволі багато.
Важливим є і те, щоб у контексті реформи трудових відносин, знайшло своє відображення підвищення ролі профспілок трудових колективів у пенсійній системі. В профспілках системоутворюючих підприємств національної економіки, мають бути професіонали, до компетенції і відповідальності яких би входила взаємодія з органами Пенсійного фонду, роз‘яснювальна робота і консультування з питань участі у новій пенсійній системі. Інформаційне і експертне «замовчування» цих та інших питань, створює ілюзію відсутності проблем у майбутньому, але це лише ілюзія…
Демографічні ризики. Відомо, що в Україні із всіх колишніх Радянських республік, найвищий середній відсоток пенсіонерів у розрахунку на 1000 осіб – 28%. Подібна ситуація потребує чіткого прогнозування економіко-демографічних показників розвитку пенсійної системи і відповідного "налагодження" бюджетних механізмів, які будуть компенсувати вплив негативних тенденцій. Виходячи з цього, у щорічних проектах Державного бюджету України, мають завчасно передбачатися компенсації Пенсійному фонду на погашення дефіциту коштів через скорочення кількості працюючого населення. Зі всією серйозністю слід підійти розробки прогнозу функціонування пенсійної системи на найближчі 10 – 50 років, розрахувати динаміку можливих дефіцитів і профіцитів коштів Пенсійного фонду в залежності від демографічної та макроекономічної ситуації.
Крім того, у системі, що створюється, існує проблема прихованого гендерного конфлікту. Жінки в Україні виходять на пенсію раніше ніж чоловіки і, в середньому мають більш низький рівень оплати праці та більшу тривалість життя. В умовах солідарної системи пенсійного забезпечення, це протиріччя частково нейтралізується «зрівняльним підходом». Однак розміри страхового і накопичувального фондів в новій пенсійній системі, будуть напряму залежати від тривалості трудового стажу і розміру зарплатні. Таким чином, жінки-пенсіонери можуть опинитися у нерівних умовах в порівнянні з пенсіонерами-чоловіками, якщо не передбачити механізмів виправлення цієї потенційно конфліктної ситуації, не стимулювати більш пізній вихід жінок на пенсію та не впроваджувати гнучкі умови зайнятості людей пенсійного віку у проекті нового Трудового кодексу.
Ризик ринкової нерівноваги. Сьогодні в Україні діє громіздка система пільг за професійними ознаками, яка ставить у нерівні умови тих хто працює і тих, хто виходить на пенсію. Очевидно, що можливості держави щодо утримання великої кількості пільговиків, звужуються, і у найближчі 5 – 10 років, ще більш скоротяться, оскільки на пенсію почнуть виходити ті, хто на початку 90-х, у період особливої «щедрості держави», отримав право на пільги. Тому вже сьогодні треба передбачати і планувати структуру «перенесення» бюджетного навантаження за професійними пільгами на професійні пенсійні фонди, які будуть створюватися, сформувати умови участі держави у цих фондах, а також етапи переходу системи професійних пільг на ринкові засади функціонування.
Крім цього, необхідно консолідувати діючий солідарний компонент системи пенсійного забезпечення: законодавчо захистити трудові права людей пенсійного віку, стимулювати легальну пізню зайнятість, утверджувати в суспільстві думку про те, що межу пенсійного віку в Україні, все одно, прийдеться підвищувати, як це сьогодні робиться в Європі. Пенсіонери, які отримають можливість легально працювати, це не проблема для держави, а частина вирішення багатьох соціально-економічних питань.
Ризик фінансової нестабільності. Сьогодні, створюються умови для залучення пенсійних активів у реальний сектор економіки у вигляді фінансових інвестицій. Однак потенційні можливості системи блокуються відсутністю розвинутого фондового ринку. Крім того, що відсутність ефективних фондових інструментів буде означати проблеми з доходністю відрахувань у накопичувальну систему, може виникнути також інша загроза. Кошти можуть отримати не високорентабельні ринкові проекти, а державні боргові інструменти, що випускаються для фінансування державного дефіциту. Якщо побудова розвинутого фондового ринку в Україні, затягнеться, а можливості інвестування коштів в активи іноземних кампаній і конкурентні національні проекти, будуть істотно обмеженими, то пенсійна реформа може перетворитися на «реформу для держави» замість того, щоб бути «реформою для тих, хто працює». Для того, щоб цього не трапилося, треба передбачити систему обмежень на використання пенсійних коштів на непрофільні потреби, а також диверсифікувати можливі ризики доходності. Так, у Бельгії скасовано норму про обов‘язковість інвестування 15% активів у державні цінні папери, дозволено залучати європейські банки для депозитарних послуг. В Іспанії, пенсійним фондам дозволено до 20% активів передавати для управління іноземним компаніям.
Сьогодні, коли закладаються нові податкові умови ринкової економіки та соціальної політики, необхідно застрахуватися від загроз фінансової нестабільності і максимально використати нові джерела покриття солідарних пенсійних зобов‘язань – включити в них доходи від продажу державних ліцензій, надходження від приватизації і т.і.
Також, необхідно розробити систему заходів щодо забезпечення персональної відповідальності посадових осіб за розповсюдження інсайдерської інформації, об‘єктивність при оцінці уповноважених компаній, збереження пенсійних активів та надійність «інвестиційних портфелів».
Можливі політичні ризики. По мірі підвищення інвестиційних можливостей нової пенсійної системи та економічної ролі Пенсійного фонду України, ПФ має перетворюватися на незалежний економічний інститут. Тим більше, що після затвердження коаліційних принципів національного політичного процесу, ПФ може бути сприйнятий окремими силами як один з «лотів» під час коаліційних торгів. У разі внесення змін до Конституції України, має бути закріплена стабілізуюча конституційна норма, відповідно до якої, Голова ПФ призначається Президентом України і особисто підзвітний йому.
Як свідчить лише короткий аналіз потенційних ризиків нової пенсійної системи, дедалі просуваючись на шляху реформ, зростають і вимоги до соціальної політики держави. Якщо для досягнення нинішніх здобутків, було достатньо політичної волі виконавчої і законодавчої гілок влади, то сьогодні, щоб нова система ефективно запрацювала, необхідно забезпечити широкий соціально-економічний діалог між усіма зацікавленими сторонами: державою, бізнесом, громадськими експертами і трудовими колективами. Ігнорування потенційних проблем може поставити під сумнів всі наявні здобутки та дискредитувати нову систему задовго до того, як вона встигне запрацювати.

Повернутися до архіву