Виступ В.П.Семиноженка.
Український регіоналізм в умовах глобалізації

Сьогодні Україна вирішує стратегічне завдання зі створення нової моделі держави - держави, яка буде відповідати сучасним політичним і економічним вимогам, новій внутрішній та зовнішній обстановці. Принципи нової державної політики мають бути спрямовані, перш за все, на забезпечення політичної і економічної безпеки країни, відповідати пріоритетам довгострокового планування національного розвитку.
Необхідно окреслити новий політико-адміністративний контур країни. Його завдання – взаємоузгодження загальнодержавного і регіонального векторів політичного розвитку, переформатування правових, економічних та соціальних інтересів держави і регіонів на взаємовигідних умовах. На часі концептуальне переосмислення базових складових моделі українського регіоналізму в рамках незалежної унітарної держави. Українська політична система потребує інтегративного концептуального дизайну з урахуванням та інституціоналізацією взаємозв'язку регіональних і загальнодержавних чинників.
Перехід сучасних демократичних суспільств від унітарно-централістської адміністративно-політичної моделі до більш мобільної унітарно-регіоналістської та федеративної моделі, обумовлено об’єктивними парадигмальними змінами в соціально-економічній структурі сучасного постіндустріального суспільства.
Ці зміни пов’язані з тим, що властиві індустріальній парадигмі розвитку суспільства такі ознаки як:
- галузевий характер виробництва;
- дублююча галузеву структуру поселенська структура суспільства;
- наявність містообразуючих підприємств (наприклад, промислових гігантів, що є центрами соціальної, комунальної, економічної інфраструктури багатотисячних міст);
- і похідна від них класова система політичної репрезентації,
трансформуються до більш сучасного рівня соціальних, комунальних, соціо-економічних, політичних та інших стандартів.
Сьогодні ознаками таких стандартів, стандартів суспільства нового – постіндустріального типу є:
· штучний і територіальний характер виробництва;
· економічна автономізація територіальних інфраструктур;
· розвиток громадянського суспільства на ідейних і процедурних принципах “античного поліса”, тобто на засадах “територіальності”.
Саме територіальна – регіоналістська політична парадигма стає основною ознакою розвитку сучасних соціально і політично мобільних держав а також демократичних режимів, взагалі.
Територіальні форми політичної участі і представництва є уособленням гармонійного громадянського суспільства, заснованого на принципі “малих форм” демократії, ринкової економіки, відкритого суспільства.
Розвиток політичного і економічного регіоналізма в Україні має стати:
· відповіддю на ідеологічну “ліво-праву” поляризацію і радикалізацію;
· змістом і процедурною формулою реальної і рентабельної многовекторності української політики (саме через регіоналізм має реалізуватися історичний, культурний, духовний, геополітичний і геоекономічний потенціал українського суспільства);
· а також, моделлю інтеграції у европейській і глобальний політико-економічний і ширше – цивілізаційний простір.
Багатосегментарний характер українського суспільства, заснованого на поєднанні кількох духовних, політичних і ментальних традицій, не лишає іншого вибору ніж врахування і інституціоналізацію цих традицій у форматі українського політичного регіоналізма.
Аналіз проблем реформування політичної системи доводить, що багато у чому недосконалість української демократії обумовлена недостатньою політичною присутністю регіонів у загальнонаціональному політичному просторі. Розбудова нової моделі регіональної політичної репрезентації – це гарантія розвитку в країні ефективної демократичної системи.
Подолання негативних наслідків векторного політико-адміністративного дисбалансу “центр - регіони” - це, так би мовити, третій елемент загальної стратегії модернізації держави, поряд з такими важливими напрямками як: формуванням нового економіко-промислового контуру і визначення оновленого соціально-гуманітарного формату.
Політична модернізація і регіональна консолідація - найважливіші завдання, що мають забезпечити умови для реалізації усього національного стратегічного програмного комплексу, який включає проведення адміністративної реформи, реформи політичної системи та формування нової національної техно-промислової платформи.
Політична актуалізація регіональної проблематики обумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми факторами.
Глобалізація і регіоналізація стали найбільш суттєвими ознаками нової політичної реальності - постіндустріального суспільства ХХІ сторіччя. Україна не бажає опинитися поза цією реальністю і тому рішуче налаштована на синхронізацію моделі і векторів внутрішнього розвитку відповідно до міжнародних політичних стандартів.
Політичним девізом ХХІ сторіччя є: “Мислити глобально - діяти регіонально”. Саме це складає зміст нового регіоналізму – оновленого змісту, стилю і етики державної політики сучасної держави. Фактично регіоналізм – нова парадигма сучасної політики, яка, так би мовити, змінила її полюса. Таким чином відбулася векторна переорієнтація внутрішньої політики, зміна її ритміки і циклів.
Створення оптимальної моделі політико-адміністративних, економічних і соціальних взаємовідносин “центр – регіони” створить умови для накопичення внутрішнього і зовнішнього інтеграційного потенціалу в українській державі та сприятиме реалізації стратегії "м'якої внутрішньонаціональної і глобальної інтеграції". Дана стратегія дозволить уникнути негативних ефектів політичної десинхронізації і дисбалансу між внутрішніми і зовнішніми інтересами.
Глобальний вектор не повинен бути блокуючим для регіонального вектору. Напроти, максималізація ефективності від зовнішньополітичної і економічної інтеграції України має стабілізувати і синхронізувати динаміку внутрішнього розвитку України.
Регіоналізм- це той вектор, що дозволяє уникнути зайвої політичної і економічної ідеалізації глобалізаційних процесів і підпорядкувати тактичні кроки і стратегічні орієнтири держави імперативу національних інтересів.
Ключовими питаннями реформування політико-адміністративної системи, що стали базовими для визначення концептуальної спрямованості реформ, є низка проблемних блоків.
По-перше, це необхідність формування дієвої системи регіонального представництва за результатами квітневого референдуму шляхом створення другої палати парламенту, яка б репрезентувала інтереси регіонів України. Але ця можливість модельного реформування з різних причин не була використана з усіма негативними наслідками для процесів інституційної модернізації в країні. У результаті проблема не отримала ані чіткого визначення подальших перспектив переходу до формування двопалатного парламенту, ані іншої, перехідної моделі регіонального представництва.
По-друге, це збереження єдиного каналу політичної репрезентації - депутатів, обраних у мажоритарних округах. Саме вони виконують функцію політичного, економічного і соціального представництва регіонів.
Таким чином, одним з ключових напрямків узгодження державних та регіональних інтересів є задіяння демократичного потенціалу місцевого самоврядування та громадянської регіональної ініціативи. Це питання пов‘язане із стратегічним вектором зміцнення та розширення регіональної бази української демократії та побудови громадянського суспільства.
Крім того, в рамках загальної програматики реформ треба створити ефективну вертикаль державного адміністративного і репутаційного менеджменту, яка б забезпечувала прозорість та ефективність державного управління.
Для будь-якої країни, де відмінності між різними регіонами за демографічними, соціально-економічними, гуманітарними аспектами є досить великими, синхронізація і взаємоадаптація регіональних та загальнодержавних інтересів стає одним з найважливіших та пріоритетних завдань. Дієва державна політика можлива лише за умов адекватного поєднання на якісно новому політичному рівні різноманітних інтересів та потреб регіонів.
Реформування і модернізація на основі ізоляції центру від регіонів, а країни від світу - приречені на невдачу. Саме тому ми пропонуємо оновлення політичної стратегії реформ з метою їх динамізації та гармонізації. Регіональний формат українських реформ і глобальний інтеграційний контекст - це базові імперативи політичної модернізації українського суспільства та діяльності Уряду.
Саме регіоналізм має розкрити геополітичну і геоекономічну місію України як в Європі, так і в Євразії!



Повернутися до архіву