Володимир Семиноженко: В гуманітарній сфері Україні потрібна політика створення можливостей

Якщо 20 років тому основні інвестиції розвинутих держав йшли на придбання нового обладнання та технологій, 10 років - на ідеї або концепції створення нового обладнання/технологій, то сьогодні інвестують безпосередньо в людину - творця ідей і концепцій. Причому ці інвестиції є високорентабельними.

Підраховано, що у ХХ столітті на накопичення людського капіталу приходилося 1/4 сукупного суспільного продукту, а у ХХІ столітті - вже 3/4. Вартість світового людського капіталу сьогодні оцінюється у близько 400 трлн доларів і становить понад 65% сукупного світового багатства. Віддача від освітніх інвестицій сьогодні оцінюється на рівні 12-14% річного прибутку компаній і держав.

Вичерпаність капіталістичної формації у її класичній формі "гроші роблять гроші" стала абсолютно очевидною на тлі глобальної фінансово-економічної кризи останніх років. На зміну ліберальному капіталізму на авансцену історії виходить гуманітарний капіталізм, адже очевидним є те, що економічне зростання сьогодні забезпечується не наявністю фізичних активів і навіть не технологіями, а критичною масою особистостей, здатних створювати нові духовні, інтелектуальні і матеріальні продукти. Економіка набуває дедалі виразніших рис людиноцентричності.

Для України це означає більш серйозний виклик, ніж це було 10-15 років тому на тлі загострення проблеми зростаючого технологічного відставання і примітивізації української економіки від світового технологічного мейнстріму. Україна довгий час перебувала під впливом процесів гуманітарної декапіталізації, і сьогодні це є серйозною загрозою національному майбутньому. Рівень здоров'я, освіти, суспільної етики і культури доволі різко знизився. Наприклад, рейтинг конкурентоспроможності освітньої системи України у глобальному вимірі лише за рік впав на 9 позицій. За п'ять останніх років удвічі зросла захворюваність серед підлітків. Індекс розвитку людського потенціалу з 2006 року впав на 8 пунктів, передусім за рахунок погіршення показників здоров'я і якості життя.

Значною мірою вказані процеси стали наслідком псевдореформ в соціально-гуманітарній сфері. Але ці невдалі спроби мали нас навчити тому, що у сучасному наддинамічному світі соціальна політика має будуватися не лише виходячи з поточних суспільних проблем, а й з врахуванням стратегічних цілей, що їх прагне досягти суспільство у довгостроковій перспективі. Це має бути політика "на виріст".

Президент України запропонував суспільству амбітну мету - за 10 років вивести Україну у коло світових лідерів за темпами і якістю економічного зростання. Цього можливо досягти лише за умов високої капіталізації економіки людськими ресурсами.

Сьогодні в суспільстві активно обговорюється проект Програми економічних реформ України на 2010-2014 роки, розроблений Комітетом з економічних реформ при Президенті України.

Працюючи в рамках робочої групи за напрямком "Реформа соціальної сфери і підвищення якості життя", ми орієнтувались перш за все на проектування нової якості соціальних послуг у стратегічно важливих для зростання економіки сферах - освіті, охороні здоров'я, пенсійному забезпеченні, науково-технічному та інноваційному комплексах. В основі пропозицій закладений перехід від принципу фінансування установ до фінансування потреб людини у вимірі освітніх, медичних або інших реально наданих їй послуг. Це означатиме не лише значне підвищення ефективності використання державних коштів, а передусім перехід на нову парадигму соціальної політики. На зміну соціальній політиці, орієнтованій на узагальнені суспільні потреби (socіal), приходить гуманітарна політика, сконцентрованої на потребах людини (human).

Як це виглядатиме на практиці?

В сфері охорони здоров'я необхідно орієнтуватися на підвищення тривалості і, головне, якості людського життя.

Ситуація з охороною здоров'я і зі здоров'ям населення, що склалася сьогодні в Україні, є дуже показовою для аналізу деформацій усіх ключових соціальних інститутів. Сукупне фінансування досягло європейського рівня (6-6,5% ВВП), а за показниками здоров'я Україна є значно ближчою до бідних країн африканського континенту. Середній українець живе на 10 років менше і у кілька разів гірше за середнього європейця. Тривалість життя без інвалідності в нашій державі - менше 60 років. Рівень смертності від туберкульозу у 20 разів перевищує європейський. Всі ці кричущі факти вказують передусім на слабку ефективність охорони здоров'я саме на системному рівні. В її нинішньому вигляді вона не влаштовує ні хворих, ні лікарів. Не може влаштовувати така система і державу.

Тому у проекті реформ передбачена низка невідкладних заходів з підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, посилення питомої ваги первинної медичної допомоги, яка має максимально наблизити медичні послуги до споживача - і у територіальному, і у фінансовому сенсах. Вже в цьому році маємо перейти від кошторисного принципу фінансування лікувально-профілактичних установ до контрактного, створення незалежних центрів оцінювання лікарень щодо відповідності ліцензійним і акредитаційним умовам.

Але йдеться не лише про реформування системи надання медичних послуг, яка буде реалізована вже найближчим часом. На часі - формування і реалізація в Україні цілісної політики збереження здоров'я нації, яка б охоплювала такі напрямки, як рання діагностика і профілактика захворювань, охорона праці, безпека дорожнього руху, охорона навколишнього середовища, забезпечення якості продуктів харчування і питної води, популяризацію здорового способу життя.

Синхронно мають відбуватись і реформи в сфері освіти. Йдеться не лише про якість підготовки фахівців і адекватність номенклатури спеціальностей реальному попиту, що склався на ринку праці. Головне - забезпечити випереджаюче моделювання кадрових потреб економіки у трьох-п'ятирічній перспективі.

В нинішньому вигляді українська система освіти готує кадри до вчорашньої або взагалі неіснуючої економіки Маємо врахувати, що заплановані в Україні економічні реформи спрямовуються на структурну перебудову національної економіки в напрямку зростання у ВВП частки високотехнологічного, інформаційного секторів. Отже освітня система має бути готовою до цих змін, не лише транслюючи адекватний набір знань, а передусім забезпечуючи розвиток інтелектуального і творчого потенціалу кожної особистості. Тому серед актуальних напрямів освітньої реформи - впровадження інноваційних моделей навчання, орієнтованих на формування здібностей і компетенцій і, що вкрай актуально, створення макросистеми безперервної освіти. У сучасному суспільстві освіта стає складовою способу життя.

Програмою економічних реформ передбачене підвищення фінансової автономності навчальних закладів, для чого вже в цьому році будуть внесені зміни до Бюджетного кодексу.

У підсумку реалізації освітніх реформ маємо прийняти нові Державні стандарти початкової, базової й повної середньої освіти, Національну рамку кваліфікацій. Українські вузи нарешті повинні з'явитися у міжнародних рейтингах найкращих університетів.

Важливою складовою соціальних реформ є реформа системи соціальної підтримки. Парадокс, але сьогодні близько 40% бідних людей взагалі не отримує державної допомоги. Відкладати зміни у цій сфері рівнозначно культивуванню несправедливості на державному рівні.

До 2012 року всі види соціальної підтримки, крім допомоги інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, пільг особам, які мають виняткові заслуги перед Батьківщиною, мають стати адресними.

Заплановано створення єдиної соціальної агенції з комплексного обслуговування осіб, що потребують соціальної підтримки. Буде проведений комплексний аудит видів соціальної допомоги й пільг, інтегровані житлові пільги та система житлових субсидій. Вже в цьому році маємо приступити до розроблення сучасної методики обчислення прожиткового мінімуму. У підсумку реформ державна соціальна допомога має стати абсолютно доступною саме тим верствам населення, які її потребують, а рівень абсолютної бідності має скоротитися щонайменше удвічі.

Подолати інший бік проблеми - працездатну бідність - необхідно реформуванням заробітних плат.

За рівнем зарплат ми відстаємо від переважної більшості держав ЄС і СНД, і в останні 5 років це відставання лише посилилося. Середня зарплата в Україні на 146 євро менша, ніж в Латвії та Румунії, на 125 - ніж в Естонії, на 114 - ніж в Росії, на 1090 - ніж в Словенії. Неприпустимо низькою залишається і продуктивність праці. ВВП на душу населення в Україні становить лише 25,9% показника Словенії, 28,5% - Чехії, 68,7% - Туреччини, 80,7% - Македонії. Близько чверті працюючого населення отримують сукупні середньодушові доходи нижче за прожитковий мінімум. І з цих доходів виховують дітей, утримують стариків, сплачують податки і страхові внески.

Поки робоче місце не гарантуватиме людині гідної зарплати, ми не зможемо побудувати ефективної економіки. Необхідність швидкого економічного зростання в Україні потребує переходу до цілком нової моделі економіки з дорогою робочою силою і високою якістю національного трудового потенціалу. Держава має опікуватися соціальним захистом не лише окремих категорій населення, а реалізацією продуктивного потенціалу суспільства в цілому.

У цьому - ключ до такої стратегічно важливої складової реформування, як реформа системи пенсійного забезпечення.

Проблеми в цій сфері накопичувалися роками і вже набули відверто загрозливого характеру. Пенсійні видатки в Україні "з'їдають" 18% ВВП і на 40% дотуються з Державного бюджету. Але при цьому більше половини пенсіонерів отримують пенсію, яка не дотягує й до 800 грн. Така система не дає справедливості людини і не дає розвиватися економіці. Урядом вже вжито низку невідкладних заходів щодо виправлення ситуації, зокрема прийняті нові соціальні стандарти і закладене поетапне підвищення мінімальних пенсій. Але необхідні дійсно системні кроки. Фактично необхідна нова система пенсійного забезпечення.

Саме про це йдеться у Програмі економічних реформ України на 2010-2014 роки. На її кінцевому етапі Україна у повному обсязі має перейти на пенсійне страхування.

Серед термінових заходів, що будуть здійснені у найближчі рік-два, є збалансування Пенсійного фонду, покращення адміністрування пенсійної системи, звільнення солідарної системи від невластивих для неї виплат (дострокові, пільгові пенсії), обмеження максимального розміру пенсій. Стимулюючи поетапне збільшення трудового стажу для одержання пенсій за віком, зробивши вигідним добровільний більш пізній вихід на пенсію, маємо побудувати більш стабільну і справедливу пенсійну систему, в якій у виграші будуть і пенсіонери, і працюючі громадяни.

Останнє за списком, але не значенням - посилений розвиток наукового сектору. Наразі в світі народжується шостий технологічний уклад. Вичерпаність економічного потенціалу існуючого - п'ятого - укладу власне й стала основною причиною глобальної фінансово-економічної кризи 2008-2010 років. І поки не відбудеться повного переозброєння світової економіки технологіями нано- та біоіндустрії, новітнього матеріалознавства, оптоелектроніки, лазерної інженерії тощо, як колись відбулася суцільна комп'ютеризація та інформатизація всіх економічних процесів, криза не буде подолана.

Важливо, що цей технологічний перехід відкриває ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ для України та інших периферійних держав здійснити ривок у своєму розвитку.

Українська наука продовжує продукувати результати світового рівня саме за новітніми технологічними напрямками. Але без цілеспрямованої державної науково-технічної та інноваційної політики, без чого сьогодні не можна уявити жодну країну-лідера і жодну країну, що прагне стати лідером, ми втратимо свій шанс. Яскравий приклад - стрімке падіння України у світових рейтингах, що відбулося за останні 5 років, коли про науку на державному рівні майже не йшлося. Ситуацію необхідно виправляти у режимі "швидкої допомоги". В цьому році ми вже зробили перший важливий крок. Створено Державний комітет з науково-технологічного і інноваційного розвитку. У найближчих планах також - переговори з Європейською Комісією щодо приєднання України до Європейського дослідницького простору, підписання Меморандуму про співробітництво з ЦЕРН. На черзі - підвищення фінансової автономності наукових установ у розпорядженні коштами, отриманими від замовників різних форм власності за виконання НДДКР, збільшення фінансування прикладних наукових досліджень і науково-технічних розробок. Серед невідкладних заходів також є закріплення стимулів для наукової, інноваційної та освітньої діяльності в Податковому, Цивільному і Господарчому кодексах. Сукупні асигнування на науку до 2014 року мають сягнути 1,5% ВВП, частка інноваційно активних підприємств зрости до 25%. Лише за цих умов Україна зможе досягти стратегічної мети - стрибнути з нижньої частини рейтингу глобальної конкурентоспроможності у верхню.

Такими є стратегічний і технологічний виміри соціально-гуманітарних перетворень, закладені у Програмі економічних реформ в Україні на 2010-2014 роки. Успіх соціального реформування - це як мінімум половина успіху усього проекту. Тому приступаючи до втілення реформ, дуже важливо чітко визначити координати, в яких відбувається суспільний розвиток в сучасній Україні, яким є стартовий капітал економічного зростання.

Українське суспільство є єдиною системою, і саме в цій якості має бути об'єктом соціальної політики держави. Воно є неоднорідним за етнічною, релігійною, мовною, культурною, соціально-економічною, регіональною ознаками. Проте ці розбіжності не слід абсолютизувати, тим більш з метою отримання сумнівних політичних дивідендів. Насправді з багатьох дійсно принципових питань українське суспільство зберігає єдність. За даними соціологічного дослідження (Research&Brandіng Group,

27 березня - 9 квітня 2010 року), громадяни з усіх регіонів України однаково вважають першочерговим завданням влади модернізацію і інноваційний розвиток. Бачення стратегічних завдань державного розвитку і картина національного майбутнього є інваріантними по всій Україні. Це - перше, про що має думати і влада, і опозиція.

Складна структура українського суспільства, яку ніхто не заперечує, має перебувати в фокусі державної політики не як загроза, а як потужний ресурс національного розвитку. В основу сучасної державної політики має бути покладений принцип збереження єдності стратегічних цілей за умов розширення розмаїття соціальних стилів і можливостей.

Головне, що має сьогодні зробити держава - це спрямувати зусилля передусім на створення соціально сприятливого простору, де кожна людина, незалежно від свого географічного розташування, віку, статі, освіти, віросповідання або національної приналежності, матиме доступ до всіх ресурсів, необхідних для розвитку і комфортного життя.

Відомий афоризм ХХ століття: "Політика - мистецтво можливого" в Україні ХХІ століття має звучати так: "Політика - це мистецтво cтворення можливостей".