УКРАЇНА – РОСІЯ: НОВИЙ ФОРМАТ ВІДНОСИН

Геополітичні перспективи України, визначення стратегічних зовнішньополітичних пріоритетів були одними із найважливіших питань, що постали перед Україною після проголошення її незалежності. Не менш актуальними вони є і сьогодні.
Головною змістовною особливістю самоідентифікації України у глобальному та регіональному просторі, на протязі одинадцяти років незалежності, стала дилема між східним та західним зовнішньополітичними векторами.
Така геополітична біполярність була обумовлена, перш за все, структурою внутрішньополітичного процесу та специфікою партійно-ідеологічних уподобань. Ліві політичні сили в Україні традиційно декларують власну відданість “східному курсу”. При цьому його реалізація нерідко зводиться до відтворення політико-економічних відносин радянського зразку. У такій інтерпретації ця зовнішньополітична концепція має скоріше декларативну, ніж прагматичну цінність. В той же час, праві сили навпаки часто репрезентують варіант геополітичного розвитку, який достатньо вузько орієнтований на євроатлантичний вибір України. При цьому такий підхід обумовлюється не стільки спрямованістю у європейське майбутнє, скільки бажанням відгородитися від радянського минулого.
Проблема полягає в тому, що ця дилема принципово не має позитивного рішення оскільки вона містить у собі системну помилку. Справа в тому, що така постановка питання передбачає акцентування не на внутрішніх соціально-економічних, а на зовнішньополітичних факторах. Реалізація цього підходу неминуче призведе до нарощування зовнішнього і далеко не завжди безкорисного впливу на національний розвиток та серйозно дестабілізує комплексну присутність українських інтересів у глобальному просторі.
Як відомо, зовнішньополітичний курс будь-якої держави може бути стабільним та ефективним лише в тому разі, якщо він є логічним продовженням її внутрішньої політики. Тому зовнішня стратегія має бути не “західною” або “східною”, а виходити з власних національних інтересів. Гідне місце України у геополітичному середовищі залежить, перш за все, від її політичної стабільності, економічних, соціальних та гуманітарних досягнень. Подальший розвиток внутрішнього ринку та нарощування конкурентноздатної присутності на зовнішніх ринках, ресурсна незалежність, вміле регулювання зовнішньоекономічних відносин, стабілізація внутрішньополітичних процесів та остаточне утвердження демократичних стандартів - саме ці фактори мають вирішальний вплив на підвищення національної інтеграційної спроможності, авторитету нашої країни в світі, залучення додаткових інвестиційних потоків та можливість проведення незалежної зовнішньої політики.
Спроби розглядати подальший розвиток відносин між Україною та Російською Федерацією як полярну альтернативу “євро-атлантизму” є принципово помилковою, адже це не тільки дестабілізує динаміку наших відносин, а й робить їх ситуативно-реакційними, спорадичними. Неадекватними є також спроби розглядати відносини з Росією у виключно чорно-білому спектрі - або як романтично-безхмарну політичну та економічну взаємодію, або лише в контексті непримиренної конфронтації чи конкуренції.
Більш правильним та об‘єктивним є підхід до цих відносин як до складного, багатовимірного комплексу, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції. Тільки так може формуватися ефективна політика двох рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права намагаються по можливості розширювати сфери співробітництва і звужувати сфери конфронтації, при цьому усвідомлюючи, що останні завжди будуть існувати в тій чи іншій формі.
Україна та Росія в останні роки здійснили якісний прорив у двосторонніх відносинах. Нам вдалося пройти кризові точки, зняти чисельні політичні та економічні бар‘єри, що заважали продуктивному діалогу. По суті, ми підвели своєрідну межу під помилками минулого та розпочали новий етап в історії двосторонніх взаємовідносин. Але досягнення на рівні політичних домовленостей та рамочних економічних угод потребують закріплення на рівні реальних механізмів взаємовигідної кооперації.
Україна і Росія вели підчас жорстоку конкурентну боротьбу за ринки, проекти, ресурси, але переваги та дивіденди від цього, за великим рахунком, завжди лишалися "третім країнам". Така “війна” між стратегічними союзниками не лише прикра, а й надто збиткова для наших держав.
Досвід свідчить, що перспективи обох країн на зовнішньому ринку найбільш привабливі саме в тих проектах, які акумулюють спільний інтелектуальний, організаційний та технологічний потенціал. Саме тоді, коли ми демонструємо прагматизм, розуміння спільності інтересів та взаємовигідний партнерський стиль відносин, ми підтверджуємо власну конкурентноздатність.
Необхідно чітко усвідомлювати, що майбутні позиції у світовій ієрархії нового століття формуються вже зараз. Враховуючи ті витрати, які наші держави зазнали в ході глибинних трансформацій, другого вибору ніж сумісна концентрація політичних та соціальних, геополітичних та економічних, наукових та виробничих, освітянських і культурних зусиль заради “прориву”, в українського і російського суспільств - немає. Нам необхідна спільна “кумулятивна” стратегія, що дасть змогу забезпечити оптимальну реалізацію потенціалу наших країн.
Взаємовигідність рівноправного співробітництва особливо чітко можна побачити на прикладах успішної кооперації у високотехнологічних галузях. Саме проекти в цих сферах дозволяють нашим країнам не втратити конкурентних переваг на найбільш перспективному наукоємному секторі світового ринку.
По суті, саме в такій взаємовигідній співпраці розбудовується платформа національної конкурентоспроможності обох країн на довгострокову перспективу. Адже у стратегічному вимірі перед Україною та Росією стоять спільні завдання – зайняти перспективні позиції на глобальному ринку в якості індустріально та постіндустріально розвинутих держав, що мають потужний інтелектуальний та технологічний потенціал розвитку. Тому зовнішня політика України та Росії мають не зіштовхувати свої національні інтереси, а об'єднати зусилля для їх реалізації.
Одним з основних факторів, що визначають необхідність якісної оптимізації формату двосторонніх відносин є динаміка економічних перетворень.
Минула стилістика відносин між нашими країнами формувалася в умовах економічної стагнації, обумовленої трансформаційними соціально-економічними витратами. Сьогодні ситуація принципово інша. Україні та Росії вдалося забезпечити позитивну економічну динаміку. Тому, враховуючи величезний кооперативний потенціал наших країн, надзвичайно актуальним пунктом стає питання про нові форми взаємовигідного україно-російського співробітництва.
В цьому контексті, необхідно відзначити, що існує ще багато питань, які потребують невідкладного вирішення – неврегульованість митного законодавства, питання по ПДВ та введення режиму вільної торгівлі між двома країнами та інше. Необхідно поетапно розбудовувати двосторонні відносини в напрямку усунення перешкод вільного руху товарів і послуг, капіталів, робочої сили. Потрібно забезпечити ефективне функціонування транспортних коридорів, створення і розвиток ефективної системи взаємних розрахунків і платежів, розбудову механізмів багатобічної виробничої кооперації, інвестиційного співробітництва, організацію спільної участі у реалізації великих наукових проектів, сприяння міжгалузевій і внутрішньогалузевій кооперації.
Більш того, нажаль, можна констатувати, що зараз з різних причин, в тому числі й з вказаних вище, спостерігається певне уповільнення динаміки розвитку взаємовідносин між Україною та Росією у економічній сфері. У 2001 році товарообіг між Росією та Україною складав 11,7 мільярдів доларів США. За цим показником Україна займала 3 місце у зовнішньоторговельному обігу Росії. За сім місяців поточного року товарообіг склав 4,751 мільярдів доларів, що на 13,2% менше ніж за аналогічний період минулого року. Спад темпів росту товарообігу між двома країнами характеризується скороченням українського експорту до Росії. Здебільшого Російська Федерація імпортувала з України товари машинобудівного комплексу, ця група займала ведуче місце в структурі українських поставок до Росії. Але за перше півріччя 2002 року, об’єм поставок скоротився майже на 18,6%. На 39% скоротився і імпорт Росією із України продукції хімічної промисловості.
Висновок з цього невтішного переліку один - наша економічна співпраця вже вичерпала свій початковий “розбудовчий” потенціал, заснований на застарілих схемах торгівлі та обміну природними та промисловими ресурсами. Новий етап економічної співпраці, зміст якого визначається зростанням національних економік обох країн, вимагає нового інституційного та менеджерального забезпечення. Сьогодні у двосторонніх відносинах між Україною та Росією, як і у стосунках з західними партнерами, домінують нові категорії – категорії економічної ефективності та прагматизму.
На фоні високих та жорстких економічних стандартів, які сьогодні панують у світі, ми маємо бути єдині у прагненні позбавитись застарілих схем, демонтувати конфронтаційні підходи до вирішення багатьох економічних, соціальних та політичних питань між нашими країнами. Слід пам’ятати, що навіть нові погляди скрізь “старі щілини” є завжди викривленими.
Осмислення нових економічних правил функціонування регіональних, європейських і світового ринків, нові погляди на чинники конкурентоспроможності суспільства – це першочергові завдання наших країн на шляху забезпечення власних національних пріоритетів.
Сьогодні, нам необхідно окреслити новий контур двосторонніх відносин. Його завдання - переформатувати правовий, економічний, та політичний діалог між нашими державами у динамічні та багаторівневі процеси взаємовигідної кооперації. Для України і Росії життєво необхідно не припустити нав‘язування нам ролі сировинних донорів та транзитерів. Таке місце у міжнародній системі розподілу праці прирікає наші країни на стагнацію і перманентний програш у світових конкурентних війнах. Україна і Росія повинні у відповідь на небезпеку виникнення такого сценарію, створити єдину інноваційну промислово-технологічну платформу, яка стане основою їх входження в європейську і глобальну економіку на рівних, а не другорядних правах.
Зараз Україна, як і Росія вирішують завдання зі створення нової моделі держави, що відповідатиме новій економічній, політичній та гуманітарній реальності, держави, яка буде здатною ефективно реалізувати пріоритети довгострокового національного розвитку. Одночасно перед нашими країнами постає проблема глобалізаційної адаптації, інтегративної і регіональної розбудови національних економік.
Тому нам необхідне формування сучасної економічної методології співпраці, яка б будувалася на принципах формування інноваційних моделей економічної взаємодії та співучасті в нових глобальній та регіональній економічних системах. Потрібно суттєво підвищити ступінь координації економічної політики обох держав, сприяти синхронізації в проведенні структурних реформ, покращувати рівень коопераційного економічного менеджменту, узгоджувати позиції щодо структурної перебудови та зовнішньополітичної активності на ринках третіх країн.
Важливо підкреслити, що не менш важливим ніж економічне співробітництво є гуманітарно-культурна взаємодія наших країн. Саме на цьому рівні ми найбільш ефективно можемо позбавитись різноманітних взаємних фобій та стереотипів. Пізнаючи, ми краще розуміємо один одного. Тому особливо важливо, щоб наші взаємовідносини не обмежувалися лише економічно-виробничою складовою.
Приємно відмітити, що наші країни змогли досягти значного прогресу у інформаційній, культурній, науково-технологічній та гуманітарній сферах. Проголошення “Року України в Росії” дозволило налагодити більш інтенсивну та плідну співпрацю між різними міністерствами та відомствами з питань культури, науки та освіти обох держав.
Зараз готується сумісний проект зі створення філіалів вищих навчальних закладів України на території Росії, вирішено питання щодо нарахування стипендій на 2002-2003 роки для навчання та підвищення кваліфікації у вузах обох держав.
Триває розробка проекту Угоди між Російською Федерацією та Україною щодо гарантій прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі у сфері пенсійного забезпечення на основі принципу пропорційного фінансування сторонами витрат на сплату пенсій.
Багато уваги приділяється співробітництву в області молодіжної політики: в цьому році проведено два Російсько-Українських фестивалі - “Молодь ХХІ століття”, який пройшов у Ростові-на-Дону, та Всеросійського фестивалю молодіжних ініціатив “Дні української молоді у Москві”. Відкриваються нові українські культурні центри в Росії. Розширюється співпраця в галузі інформаційного партнерства. Завдяки спільним домовленостям вдалося поширити можливості трансляція українських новин, музично-розважальних та суспільно-політичних програм в містах компактного проживання українських громадян на російській території. Всі ці фактори є надзвичайно важливими.
Адже лише на надійному фундаменті масової двосторонньої політичної та громадянської підтримки можливо збудувати стабільні та продуктивні україно-російські відносини.

Повернутися до архіву