Виступ
Віце-прем’єр-міністра України В.П.Семиноженка
на семінарі для журналістів регіональних ТРК:
Проблеми і перспективи розвитку та захисту
інформаційного простору України
Проблеми і перспективи розвитку та захисту
інформаційного про

Сьогоднішній семінар присвячено обговоренню проблем і перспектив розвитку та захисту інформаційного простору України. Проблеми формування національного медіа-сектору в регіональній та глобальній інформаційній індустрії сьогодні набувають стратегічного державного і, я б сказав, державотворчого значення. Окрім того, що розвинуті держави сучасності за визначенням є демократичними, соціальними і правовими, останнім часом до політологічного дискурсу, що характеризує принципові параметри конструювання суспільних систем, увійшов щє й термін “інформаційне суспільство”. Дані термінологічні трансформації демонструють зростання пріоритетності “інфомаційної складової” в загальній програматиці розвитку постіндустріальних суспільств. Інформатизація суспільних систем визначається не лише прискоренням циклів передачі інформаційних повідомлень та встановленням нових різновидів інформатизованих політичних, економічних та громадських коммунікацій. Основним “знаменником” сучасних інформаційних суспільних процесів є те, що сама форма повсякденного буття конкретно взятого суспільства набуває ознак месиджу - інформаційного повідомлення, що розповсюджується у зовнішнє та внутрішнє середовище і має сутність окремої форми існування суспільної реальності. В таких умовах імідж та гуманітарна репутація суспільства стають визначальними чинниками подальшого розвитку та основними суб’ектами глобальних гуманітарно-інформаційних відносин. Так, і найбільш розвинуті західні суспільства, і одіозні тоталітарні політичні режими набувають свого змістовного втілення в концентровані концептуальні інформаційні форми – бренди та стають бренд-суспільствами – основними суб’єктами міжнародних інформаційних відносин та основними операціональними одиницями міжнародної громадської думки. До речі, виникнення даного терміну має безпосереднє відношення до інформаційного розуміння картини глобальних процесів.
На зміну суто військово-силовим механізмам впливу, із становленням глобального інформаційного суспільства з’являються нові, більш ефективні гуманітарно-інформаційні технології, а саме: технології коррекції іміджу, формування масових стереотипів та очікувань, інформаційної експансії та асиміляції, інформаційно-гуманітарної інтервенції та прийоми інформаційної дипломатії. Не помилюсь, якщо скажу, що міжнародні конфлікти останньої половини минулого сторіччя великою мірою були інформаційно-пропагандистською боротьбою за нав’язання світовим елітам та світовій громадській думці певних уявлень, обумовлених національними інтересами сторін протистояння.
Засоби масової інформації в технологічних умовах надшвидкісних мережевих комунікацій стають важливим чинником політичного, культурного та економічного впливу. Через засоби масової інформації здійснюється не лише задовільнення масового, групового та індивідуального інформаційного попиту, а й формується як сам суспільний попит, так і актуальні “пропозиції суспільного розвитку”. Тобто класична інформуюча функція ЗМІ трансформується на рівень суспільно-політичного моделювання, соціально-економічного планування, визначення і укладання основних тенденцій суспільного розвитку.
В умовах становлення глобального громадянського суспільства, саме інститути масової інформації і масової комунікації стають основним засобом мотивації суспільної поведінки, каналом репрезентації інтересів та ідейної індоктринації масс.
Можна продовжувати теоретизувати та робити об’єктивно обумовлені висновки щодо зростаючої ролі ЗМІ, але основну увагу слід зосередити не на констатації реальних і потенційних можливостей “Четвертої влади”, а на відповідальності за ці можливості і на тому, як знайти шляхи використання наявного потенціалу та інтегрувати зусилля всіх гілок влади й груп впливу для досягнення базових цілей всього українського суспільства.
Логіка міжнародної гуманітарно-інформаційної конкуренції – жорстка логіка. ЇЇ розуміння і засвоєння є життєво важливим завданням для еліт кожного суспільства, що намагається зберегти риси власної унікальності та суверенітет. Україна, як відомо, є країною, суспільна тканина якої представлена строкатою палітрою етно-лінгвістичного, соціо-політичного, гео-культурного різномаїття. В таких умовах саме регіональні ЗМІ стають тим дисплеєм, що відображає неоднорідність та неоднозначність регіональної соціальної проблематики розвитку, і разом з тим, саме ЗМІ є доцентровою силою, що втримує цю проблематику в полі загальнонаціональних інтересів і пріоритетів. Регіональні ЗМІ, таким чином, набувають ще однієї функціональної ознаки – інформаційно-інтегративного і консолідаційного потенціалу. Саме здатність до ідеологічної мобілізації і консолідації неоднорідних складових загальнонаціонального суспільного ланшафту визначає роль ЗМІ у формуванні порядку денного та ідейно-мотиваційній підтримці модернізації українського суспільства.
На сьогодні ми маємо велике коло проблем і невирішених завдань, що послаблюють інформаційний потенціал українського суспільства, а відтак і позиції нашого суспільства в просторі сучасної глобальної конкуренції. Актуальними і невідкладними на нинішньому етапі модернізації та на сьогоднішньому етапі становлення інформаційного суспільства в Україні є проблеми:
- формування достатньо прозорих і поряд з тим фіксованих національних інформаційних кордонів, які б створювали внутрішній простір максимального сприяння національним медіа-акторам;
- кристалізації чіткого національно-ідентіфікованого профілю та ідейно-національної ангажованості вітчизняних ЗМІ, і поряд з тим, збереження рис об’єктивного культурно-географічного плюралізму регіональних ЗМІ;
- укладання і реалізація автономних та спільних з регіональними інформаційними партнерами гуманітарних проектів, що мають бути спрямовані на трансляцію національних інтересів України в стратегічно важливих напрямках;
- визначення і усвідомлення загальної проблематики суспільного розвитку та консолідації українських еліт з метою досягнення прогресивних суспільних результатів.
Динамічна суспільна реальність, а тим більше тенденції розвитку, що задаються флагманами світової інформаційної індустрії ще набагато випереджауть нашу здатність до адекватного реагування.
В Україні досі відсутнє “Громадське українське телебачення”, яке б орієнтувалося виключно на потреби масового культурно-інформаційного споживача і було б матеріально і політично залежним лише від нього.
За рідкою відмінністю (крім Нового каналу, ІСТV та “1+1”, прошу не сприймати це як рекламу – це думка звичайного споживача) відео-стилістика новостних передач та “розважального блоку” часто не відповідає ані естетичним стандартам, ані стандартам якості та вимогам сучасності. Особливо хочу звернути увагу на “гуманітарний код” сучасного телебачення: насилля та вульгарна девіантність стають ознакою маргінальності як самого медіа-транслятора так і його цільвої аудиторії. Я вже не кажу про трансформацію моральних канонів сучасного телебачення після трагічних подій в США. Тут є велике поле для роздумів і вдосконалень.
Самі умови існування національних ТРК, особливо державних, потребують на суттєву ревізію. Комерціалізація масових ЗМІ на прикладі недержавних українських центральних та регіональних ТРК доводить свою ефективність в плані професійного, ідейного та матеріально-технічного оновлення ЗМІ. Так, як і в багатьох сферах життєдіяльності українського суспільства в журналістиці існує проблема “молодих кадрів”. Справа не в тому, що немає талановитих молодих журналістів – цієї проблеми в нас, на щастя, не існує, а в тому, що “ринок професії” не є демократичним та відкритим. В умовах адміністративної залежності, ЗМІ перестають бути мобільними і креативними. І ця проблема також своїм корінням сягає у недостатню комерціоналізацію та конкурентність.
Серед основних, так би мовити, “генетичних проблем” регіональних ЗМІ особливою є недостатня інтегрованість та недостатня ангажованість загальнонацональними приорітетами розвитку, через, сервісне технологічне призначення в структурі локальних, регіонально ідентіфікованих політико-економічних холдингів. На жаль, на відміну від тієї ж сусідньої Росії, де вектори інформаційної політико-економічної експансії переспрямовано з внутрішнього у зовнішній життєвий простір (в тому числі і в Україну), українські ЗМІ-еліти та політико-економічні еліти ще не мають єдиного усвідомлення цілей розвитку і не досягли “міжелітного пакту єдності”, необхідного для ефективної зовнішньої конкурентної взаємодії. Антидемпінгові процеси, інформаційні атаки, торгівельні війни та “зливи” політико-економічного компромату, які дискредитують недостатньо міцних національних операторів трансрегіонального і глобального ринку товарів та послуг – це сигнали до консолідації з метою виходу на новий рівень глобального позиціювання Украіни. Чим довше ми будемо не готові до реалізації національних “промоутерських проектів” національному бізнесові та національній політиці, тим більш шоковими і нищівними для суспільства будуть “інформаційні удари”.
Приймаючи участь у міжелітному та міжкорпоративному протистоянні, свідомо обслуговуючи інтереси сторін конфлікту, слід враховувати, що основними наслідками таких інформаційних кампаній є сукупні витрати всього українського суспільства та дискредитація реноме України.
Останнім часом стали популярними розмови про доцільність запровадження зовнішньоорієнтованих PR-стратегій і проектів позитивного гуманітарного позиціювання України, з огляду на це слід зазначити, що внутрішні міжгрупові локальні “інформаційні міжусобиці” значною мірою здатні звести нанівець який завгодно “білий PR” і спричинити ефект критичного дисбалансу між позитивними і негативними складовими іміджу нашої держави. Такий ефект буде мати далекосяжні негативні гуманітарні та економічні наслідки. І кращє працювати над спільним “позитивом”, ніж зрошувати “негатив” та потім звинувачувати та бути звинуваченими у його наслідках. Для досягнення цієї мети влада, групи інтересів та центральні і регіональні ЗМІ-еліти мають усвідомити свою, в нормальному розумінні цього слова, фатальну єдність і стати справжніми партнерами, вільними від претензій та непорозумінь. Для цього нам потрібно бути прагматиками і наблизитись один до одного у розумінні наших окремих і спільних проблем. При чому вимоги та зобов’язання в такому партнерстві мають стати не риторичними, а реалістичними.
Останнім часом можна почути багато розмов про доцільність прирівняння статусу журналіста статусові державного службовця. Можна зрозуміти мотиви таких настроїв, в основі яких лежить відчуття незахищеності, але є важливе зауваження – особливі статусні преференції - це не своєрідний “дах” під яким можна сховатися від відповідальності і критики, це саме і є регламентована жорсткими нормами і правилами відповідальність. Чиновник має обмежений офіційними і неофіційними регламентами і протоколами “простір для маневру”, а журналіст на сьогодні є особою, яка у виконанні своїх обов’язків детермінована лише загально-юридичними рамками та моральними нормами самоцензури, до речі, ефективність якої насьогодні є питанням дискутивним. Візьмемо основний документ, що визначає морально-етичні орієнтири діяльності журналіста в Україні – “Кодекс професійної етики українського журналіста” прийнятий ІХ з’їздом Національної Спілки журналістів України 18 квітня 1997 року. Дозвольте нагадати деякі його положення:
- “… Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої він переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, не припустимі з його боку недостовірні повідомлення.
- Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції в підготовці та поширенні власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов’язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст обнародує неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов’язаний у томуж самому засобі масової інформації визнати свою провину шляхом вибачення і виправлення помилок.
- Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання такої, що містить наклеп, упередженість, необгрунтовані звинувачення – неприпустимі…”
Пункти цього Кодексу можна перелічувати й надалі, але, на жаль, вони на сьогодні не є абсолютними імперативами в діяльності багатьох представників журналістського корпусу. Повсякденна практика інформаційних скандалів та “новин на межі фолу” - найкраще тому свідчення.
Цілком зрозуміло, що “Біблейських заповідей” також як і пунктів цього Кодексу лише десять, вони доступні для усвідомлення, але і їх не всі дотримуються у повсякденному житті. Адже слід давати собі пораду в головному - театралізація й віртуалізація сучасної політики та технологізація процесу формування громадської думки ставить журналіста в умови ключового морального арбітра суспільно-політичних процесів. Від ступеню моральності і етичності діяльності журналістів, медіа-політологів, спеціалістів з PR залежить не лише характер домінуючого політичного продукту, а і, що найбільш важливо, - кінцевий суспільний результат – морально-духовний стан суспільства.
В цьому контексті не можу не торкнутися теми виборчої кампанії, що наближається. Всі ми достатньо усвідомлюємо значення ЗМІ у виборчій конкурентній грі. Але термін конкурентна гра, великою мірою завдяки позиції ЗМІ, в останні часи набув рудиментарного характеру в порівнянні з іншим терміном, який, на жаль, більш об’єктивно віддзеркалює характер сучасних політико-конкурентних процесів і місце журналіста в них. Я маю на увазі феномен так званих “інформаційних війн”. Журналісти у цих війнах відіграють чи не найперші ролі, стаючи основними “бойовими одиницями” у протистоянні бізнес-політичних інтересів та лідерських амбіцій “безпосередніх учасників” електорально-політичних змагань. Та на жаль, жертвами цих війн стають не лише знищені іміджі суб’єктів протистояння, а й репутації і долі самих журналістів.
Не стану вдаватися до моралізаторства та закликів до “інформаційного пацифізму” по відношенню до тих, хто заслужив на справедливу критику, це було б іншою некорисною крайністю. Адже політична журналістика на сьогодні є важливим компонентом демократичного політичного процесу і розвинутість цього інформаційного сегменту є ознакою нормальної європейської, в тому числі і медіа- демократії. Скажу більше: виборчі кампанії робляться саме в регіонах і доля Закону “Про вибори народних депутатів” вказує на те, що роль регіональних ЗМІ буде визначальною. Головне полягає в тому, щоб власними руками не створювати “моду на домінуючий змістовний та формальний політичний негатив”, використовуючи брудні засоби та технології. Політика Від подібних методів не стає більш моральною та гуманною. Саме ЗМІ формують обличчя та внутрішній зміст політики, а відтак і несуть частку відповідальності перед суспільством.
Парламентські вибори, в очікуванні яких знаходиться Україна, несуть на собі печатку великої політичної, символічної і моральної відповідальності суспільства, що зустріло десятиріччя власної Державності. Вони стануть не лише актом ротації політичних еліт та тестом на демократичність політичної повсякденності в Україні, а і оцінкою нашій політичній демократичній культурі, оцінкою громадянської зрілості вітчизняних політиків, журналістів та простих громадян. Крім нас самих, ніякі урочисті промови та яскраві постаменти нашій Незалежності не доведуть нашої цивілізованості і демократичності.
І на завершення хотів би відзначити, що проблеми становлення національних ЗМІ мають особливої уваги Уряду.
Останнім часом Уряд веде роботу по доопрацюванню Концепції державної інформаційної політики, Держкомінформом ведеться робота з підготовки проекту Інформаційного Кодексу.
Прийнятий 4 роки тому Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” заклав правові, економічні та організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів. Проте на сьогодні він не може бути стрижнем правової бази, яка б забезпечувала формування та реалізацію державної політики стосовно вітчизняних ЗМІ. З метою подолання такої недостатньої ефективності даного закону проектом урядового розпорядження визначено необхідність вимог статті Закону, що регулює фінансово-господарську діяльність ЗМІ. Йдеться про встановлення прозорого механізму оренди приміщень загальнодержавної та комунальної власності, про відповідальність засновників ЗМІ щодо їх функціонування.
Звітуючи про стан виконання даного Закону, треба визначити:
- щорічно у Державному бюджеті передбачаються видатки на цільову підтримку друкованих ЗМІ, у тому числі для дітей та юнацтва;
- з 1 червня нинішнього року введено в дію Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування”, яким, зокрема, звільнено від сплати ПДВ операцій з продажу друкованих періодичних видань; звільнено від сплати податку на прибуток з операцій, пов’язаних з діяльністю у видавничій справі; звільнено від сплати ввозного мита ряд товарів (у тому числі паперу, обладнання);
- з метою врегулювання тарифної політики у розповсюдженні друкованих ЗМІ 17 вересня цього року прийнято постанову Кабінету міністрів України “Про вдосконалення порядку проведення передплати періодичних друкованих видань”;
- також постановою “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” визначено порядок оплати праці журналістів, перелік посад, порядок обчислення стажу роботи, що дозволяє виходячи з норм названого закону, отримувати заробітну плату та пенсію на рівні, не нижчому, ніж у відповідних категорій державних службовців.
З метою вдосконалення механізму оплати праці, пенсійного забезпечення журналістів державних і комунальних ЗМІ, створення умов для реалізації норм статей 14 і 16 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” підготовлено новий проект постанови Кабінету Міністрів України, який виноситься на розгляд Уряду. Розробленим проектом урядової постанови передбачається встановлення журналістам державних і комунальних ЗМІ надбавки за почесне звання “заслужений” у розмірі 15 відсотків посадового окладу, відповідно до діючих умов оплати праці державних службовців.
Для забезпечення модернізації та реконструкції передавальних засобів, освоєння нових цифрових стандартів телебачення і радіомовлення вивчається питання питання створення консорціуму “Цифрове мовлення України” і початку дослідницької експлуатації цифрового передавача у м.Києві. З цією метою готується проект відповідного Указу Президента України. Зараз розробляються проекти Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів україни щодо поліпшення інвестиційного клімату в інформаційній сфері” та Закону України з питань реклами в радіомовленні.
Виконання ряду завдань, які залишаються на сьогодні не завершеними, стримується недостатнім бюджетним фінансуванням інформаційної сфери. Так Мінфіном відхилено пропозиції Держкомінформу щодо передбачення у проекті Держбюджету 2002 року коштів на створення Національного каналу супутникового іномовлення.
На розгляд одного з найближчіх засідань кабінету Міністрів України подається проект Указу Президента України “Про державну підтримку видатних діячів інформаційної галузі”, яким засновується 150 державних стипендій, а також у проекті розпорядження передбачено доручення ряду центральних органів виконавчої влади розробити і внести до Уряду проекти Указу Президента України “Про стипендії діям журналістів, які постраждали внаслідок виконання ними службових обов’язків” і положення про стипендії Президента України.
Тож працюймо разом, працюймо чесно і спільно в ім’я загальних суспільних цілей та цінностей!
І нехай завдяки вашій плідній праці “Четверта влада” стане одною з перших за рівнем професійності, моральності та народної довіри.

Повернутися до архіву