Українська євростратегія для ХХІ сторіччя.

Десять років демократичної трансформації українського суспільства були роками сподівань, розчарувань і пошуків оптимальної моделі і стратегії реформування. Саме розвіювання багатьох романтичних ілюзій цього десятиріччя дозволяє говорити про необхідність започаткування нової української стратегії - оновленої концепції розвитку держави у ХХІ сторіччі.
В сучасних динамічних умовах, коли пострадянські демократії ще не встигли остаточно сформувати власні ефективні політичні, економічні і соціальні системи, постає нове завдання - необхідність переходу до нової моделі політики – політики глобальної демократичної відповідальності. Для нашої країни це означає, що ми маємо відкоригувати стратегію демократичного транзиту і сформулювати українську модель участі у новій глобальній демократичній політичній системі.
Безумовно, за десять років незалежності було зроблено багато помилок і прорахунків, але ці прорахунки були обумовлені складними завданнями, що стояли перед країною. Але сьогодні Україна – вже інша! У ХХІ сторіччя наша країна входить з новим розумінням своєї ролі і концепції розвитку.
Реалії глобальної пост-індустріальної економіки, інформатизації і гуманітаризації, нові характеристики глобального техно-промислового простору – це базові параметри, на яких має бути побудована українська суспільна система та її інституції.
Фактично сьогодні Україна має сконструювати оновлену національну техно-промислову платформу і відповідні ефективні політичну і соціальну системи.
Осмислення нових правил глобальної політичної і економічної гри, дотримання жорстких критеріїв стратегії реалізації національних інтересів, а також здобуття для нашої країни адекватних публічних і інформаційних характеристик – першочергові завдання держави на шляху інтеграції у європейський політичний простір.
Основними пріоритетами на шляху розбудови українського суспільства, відповідно до актуальних вимог сучасного світу стають:
- демократія, економічні ринкові реформи і соціально-відповідальна держава;
- національні інтереси і національна безпека;
- інформаційна і гуманітарна прозорість.
Для того, щоб стало зрозуміло, куди прямує Україна, ми повинні знайти оптимальну формулу реалізації цих пріоритетів.
Настав час змінити політичний дискурс і загальну політичну стилістику, замінивши складні ефемерні риторичні конструкції зрозумілими і послідовними формулами, де в якості незмінного пріоритету буде виступати загальнозрозумілий принцип економічного прагматизму.
Прагматизм, реалізм і демократичність мають стати стрижнем нової зовнішньої політики України і імперативом внутрішнього розвитку суспільства. При цьому необхідно перестати соромитись національних інтересів заради "віртуальної" позитивної динаміки міжнародних взаємовідносин. Замовчування наявних національних інтересів призводить до того, що їх усвідомлення і декларація у подальшому, починає викликати “подив” і непорозуміння. Як саме і сталося з національними інтересами України у сфері формування європейського енергопростору, коли поступки під тиском обставин і геополітичні “паси” у бік стратегічних партнерів, повернулися економічними “голами у власні ворота”.
(Вибачаюсь за алегорію.)
Зрозуміло, що альтернативи європейській і глобалізаційній інтеграції України – не існує, але загальна методологія досягнення цієї мети повинна бути ґрунтовно ревізована.
Україна рішуче настроєна на вихід у політичний, економічний та соціально-гуманітарний європейський простір. Не втрачаючи часу, наша держава та зокрема Уряд має зробити все від них залежне для побудови нового українського єврокоридору у спільне майбутнє. Тому загальна концепція українських реформ має формуватися з урахуванням відповідності політичній, економічній та гуманітарній європейській парадигмі. Це означає такі першочергові засоби повномірного та системного включення країни до європейського простору:
- адаптацію політичної структури, державних інститутів та системи управління до демократичних прозорих норм функціонування європейської політичної адміністрації;
- економічне інтегрування України у Європу на взаємовигідних умовах;
- реформування соціально-гуманітарної сфери у форматі загальноєвропейських культурно-цивілізаційних цінностей свободи і рівноправності, справедливості та гуманізму;
- урахування сучасних тенденцій розвитку інформаційної, науково-освітньої і культурної сфери за формулою "відкритість-коректність-гуманітарність-інтелектуальність".
Уряд добре розуміє, що від успіху побудови нового європейського суспільства залежить майбутня безпека континенту. Тому ми зробимо все можливе, щоб Шенгенська лінія не перетворилася на трансформаційний і демократичний розлом Європи. Україна освідомлює свою регіональну політичну, економічну та демократичну відповідальність. Саме тому ми пропонуємо оновлення інструментальної бази реформ з метою їх динамизації та євроформатизації. Євроформат українських економічних реформ - імператив у діяльності нового Уряду.
По-перше, Україна має довести, що проводить чітку прозору євроінтеграційну лінію. Головними пріоритетами України на шляху послідовної інтеграції в Європу стає активна та поетапна комплексна стратегія реформ уряду, долання факторів трансформаційного гальмування, що деформують українську демократію.
Українські реформи мають відповідати європейському правовому, демократичному, економічному та соціальному стандарту.
По-друге, двосторонні стосунки мають стати взаємозрозумілими та взаємовигідними. На карту поставлено не тільки національний престиж, а й характер подальшого існування України як європейської держави. Україна - одна з крупніших країн континенту, яка має багатий людський, ресурсно-економічний, геополітичний, промислово-технологічний та науково-гуманітарний капітал. Ми бажаємо зробити вагомий внесок у розбудову нового контуру Європи ХХІ сторіччя, ефективно вписатися у європейський концептуальний політичний формат. Тому від стратегії реформ та відповідної логіки політики Уряду залежить подальша ефективна реконвертація цього капіталу в сучасно-цивілізаційних нормативних рамках єврокоридору на засадах реалізму, взаємно корисного прагматизму, загальної континентальної безпеки та конструктивного взаєморозвитку.
Зараз перед Урядом стоїть завдання переорієнтації політики держави і загальної стратегії реформування до європейського політико-економічного імперативу. Перш за все, це передбачає розвиток інституційних, правових та фінансових норм, що забезпечать сумісність української і європейської економік. Необхідність стандартизації економічного законодавства передбачає концептуальні євроадаптаційні зміни в нормативному регулюванні податкової політики, антимонопольному контролі, системі торгівельних відносин, узгодженні фінансової системи. Особливого значення для розвитку європейсько-українських економічних взаємовідносин набувають питання охорони, захисту і використання інтелектуальної власності, регулювання норм патентного права. Концепція оновлення українських реформ будується на основі стратегії входження у єдине європейське ринкове середовище, розвитку конкурентного середовища в контексті європейської економічної інтеграції.
Широкомасштабний процес українських реформ має бути чітко структурований. Тому ми пропонуємо сьогодні нову стратегічну системну політику інтеграції, у якій саме українські реформи стають першочерговим фактором оновлення Східної Європи. Змінюється стиль реформ, він стає україно-європейським. Це пов'язано в першу чергу із необхідністю долання наслідків попередніх помилок та нівелювання залишкових недоліків тимчасових тактичних відхилень, які мали місце в дотеперішніх політичних кроках, від загальної лінії реформ. Реформи в Україні повинні відповідати наступним стилістичним критеріям:
- європейський формат загального концептуального контуру реформ;
- максимальне використання державного політичного й економічного потенціалу із застосуванням національних важелів керування інтеграційним процесом;
- долання ліній трансформаційних розломів шляхом конструювання та впровадження оновленої ефективної системи європейського правового інформаційного моніторингу.
Україна повинна мати свою чітко виражену Європейську, Американську, Російську, Азійську, та ін. зовнішньополітичні лінії, що відображали б національні інтереси держави, мати стратегічних партнерів і тактичних союзників, що поважали і поділяли б ці інтереси. Ми розуміємо, що зовнішня політика за умов глобалізації вже не є класичною національною політикою ХХ сторіччя і тому сучасний комплекс глобальних гуманітарних політичних принципів має бути покладено в основу української політичної доктрини як у внутрішньому, так і у зовнішньому вимірах.
Підключення до глобальної політичної, соціальної, економічної та цивілізаційної систем - це не тільки національний, а ще і інтернаціональний політичний вимір, і Україна зацікавлена у блокових, коаліційних, покрокових та інших схемах інтеграції. Саме так може бути використаний потенціал сучасних стратегічних та традиційних історичних зв‘язків українського суспільства. Нехтувати історично складеним політичним, культурним та духовним капіталом українське суспільство не бажає і не буде!
Реформування політичної системи, це процес, що триває впродовж всього періоду існування Незалежної України і мета цього процесу, як і основна ідейна засада Незалежності - формування ефективної демократичної політичної системи, демократичного громадянського суспільства з ринковою соціально орієнтованою економікою.
Найважливішим стратегічним напрямком розвитку України у сучасних умовах є реформування політичної системи і інституційне вдосконалення адміністративної вертикалі виконавчої влади.
Даний крок спрямовано, перш за все, на нейтралізацію чинників політичної нестабільності і подолання існуючих останнім часом кризових коливань в загальному політичному ритмі українського суспільства.
Довготривалість фази трансформаційної "нестійкості" політичної системи спричинила крім внутрішніх проблем і мікро-криз ще і низку макро-негативних явищ, таких як: підрив зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної репутації; утворення ризикового інвестиційного іміджу національної економіки; девальвація зовнішньої та внутрішньої довіри до держави. Адже саме ці критерії є базовими чинниками конкурентоспроможності і критеріями відповідності до сучасних умов співіснування демократичних ринкових суспільств.
Сьогодні, реформування української політичної системи - це процес організаційної мобілізації держави заради підвищення конкурентоспроможності всіх сфер українського суспільства.
Для розбалансованих, десинхронізованих перехідних суспільств, що слабкі інституційно і конституційно – сучасна економічна і політична конкуренція загрожує перетворитися на перманентну боргову реальність і новий цикл нестабільності, що здатен до самовідтворювання комплексом внутрішніх і зовнішніх чинників.
Ознаками такої реальності і чинниками дестабілізації будуть перш за все:
- розлад соціальної інфраструктури суспільства;
- девальвація політичного, економічного, соціального та культурного авторитету держави;
- звуження бази національного промислового виробництва, національних площадок у світовому технологічному, економічному і науковому просторах;
- зменшення рівня конкурентоспроможності національних виробників на глобальному ринку.
Перший крок, спрямований на протидію реалізації такого сценарію – це формування ефективної політичної системи. Моральна легітимність цього кроку – не викликає питань, а можливі спекуляції засобами “анти-авторитарної риторики”, в цьому питанні, не мають ані об‘єктивних передумов для цього, ані “здорового” патріотизму по відношенню до українського суспільства.
Саме міцна держава і її ефективна політична система – є чинниками загальної перспективи українського суспільства у ХХІ сторіччі: сторіччі глобальних викликів, широких можливостей і великої відповідальності!
Тим більше, що консолідованій, сильній Європі – економічно та політична нестабільна Україна – не потрібна!
Сьогодні Україна постала перед необхідністю реалізації нової державної економічної і технологічної стратегії, адекватної глобалізаційної та постіндустріальної парадигмі часу. Зараз у світовій економіці відбувається інтенсивна системна переорієнтація, обумовлена не тільки глобальними технологічними, фінансовими та екологічними змінами, але переходом країн-світових лідерів на новітні високопродуктивні види виробництва. За таких умов національні стратегічні і економічні інтереси української держави мають бути не тільки конкретними та випереджаючими, але й формулюватися на базі нової векторної основи структурного зростання. Саме тому головними напрямками стратегічного розвитку України стають:
- створення основ нової постідустріальної національної економічної і технологічної матриці; - ресурсна переорієнтація економіки;
- запровадження нового суспільного гуманітарного і глобального світогляду;
- перетворення пост-тоталітарного українського суспільства на сучасне суспільство інновацій.
Звертаючи увагу на наявні проблеми економічного розвитку країни, необхідно зазначити той факт, що досі перед державою, політичною елітою та суспільством взагалі, стоїть невирішене питання вибору промислово-інноваційної стратегії України.
Гострота цієї теми пов‘язана з тим, що розвинутіша частина світового суспільства вступає до нової, так би мовити, суспільно-економічної формації – постіндустріального суспільства. Цей перехід зумовлено трансформацією форм, механізмів та структури виробничої сфери, зміною системи соціокультурної, політичної та економічної взаємодії.
В світі відбувається не просто поступовий еволюційний перехід до нового економічного укладу, а глобальна неоекономічна революція, обумовлена технологічними, фінансовими та екологічними змінами, переходом на новітні ринковоємні, високопродуктивні та гнучкі види виробництва, що затверджують домінування в світі гуманітарної економіки.
Якщо XX століття було епохою галузей, що базувалися на використанні природних ресурсів і ефективних технологій, то у XXI - пануватимуть “штучні інтелектуальні галузі”, економіка інтелектуальних активів, головними чинником розвитку яких є не виробництво та впровадження, а наявність ідеї, проекту, програми.
За сучасних умов “транснаціональний патент” на створення власного інноваційно-економічного сектору світового ринку отримують тільки ті країни, що довели свої переваги за критеріями рентабельності, екологічності, ефективності і здобули у нелегкій конкурентній боротьбі право на існування національної інноваційної промисловості і інфраструктури.
Наша країна має мобілізувати та структуризувати свої hi-tech й інноваційні активи, розпочати процес глобалізації новітніх галузей економіки. Україна має визначити свої вектори включення до європейського hi-tech ринку, розвивати свій ринок високотехнологічних компаній та приєднатися до європейської hi-tech мережі, капіталізувати основні українські виробничі та торгівельні бренди відповідно до ринкових стандартів постіндустріальної економіки, надати якостей інформаційності та відкритості українському споживацькому ринку. Для України ці процеси мають стати не тільки фактором включення до світових глобальних процесів, а й забезпечити високу ефективність розвитку національних реформ.
Саме у цьому напрямку має бути орієнтована національна інноваційна стратегія розвитку, якщо наша країна намагається стати рівноправним учасником глобального гуманітарного пост-індустріального світу.
Для України сьогодні постає необхідність запуску інноваційного процесу в національній економіці, що характеризувався б кількома вимірами: перш за все
– високотехнологічністю та інтелектоємкістю продукції;
– структурною та організаційною досконалістю;
– адекватністю сучасним економічним реаліям і тенденціям.
- Для цього потрібно здійснити підготовку певних передумов – а саме, укласти нову технопромислову програматику суспільства, шляхом формулювання певного власноукраїнського “Національного технологічного проекту”.
Завданням найпершого порядку для такого українського “Національного проекту” повинна стати ревізія існуючої промислово-технологічної матриці виробництва на користь запровадження “закриваючих технологій”, тобто таких, які б спростовували малоефективні традиційні технології і трансформували систему існуючого виробництва до більш сучасного рівня стандартів. І держава повинна відіграти в цьому процесі значну роль.
Але очікування сприятливого клімату не повинно замінювати собою розвиток ініціативи і пошук шляхів подолання існуючих перешкод. Інакше з одного із технологічних лідерів Україна ризикує перетворитися на аутсайдера нової економіки.
Подолання існуючих стагнаційних тенденцій має відбуватися за рахунок випереджаючих форвардних стратегій. Нам необхідно уникнути надзвичайно небезпечної помилки, яка полягає у реалізації так званої “наздоганяючої моделі” національного економічного розвитку.
Зараз національній економіці необхідно надання нового напрямку технопромислової еволюції, яка б поєднувала організаційні відносини з контрактними, тобто яка дозволяє комбінувати елементи стратегічного планування промислово-інноваційного розвитку і забезпечення поточної технологічної рентабельності.
Сучасний економічний розвиток треба трактувати не стільки як розвиток сучасних виробничих потужностей, скільки як подолання технологічної залежності, формування власної національної технологічної платформи, створення можливостей для швидкого переключення на використання інформаційних технологій, включення країни в світогосподарчі зв'язки і використання науково-технічних досягнень наших партнерів. Модернізація на основі ізоляції національної економіки - приречена на невдачу.
Стратегія подальшого розвитку країни - не нарощування обсягів виробництва, а формування власної національної технологічної платформи, гнучкість технологій, висока питома вага в них програмно-інформаційних елементів.
· Формування економічних стимулів, що забезпечують інвестування провідних галузей виробництва,
· Досягнення рівноправного положення стосовно "core economies", що виключає шлях примітивної імітації ведучих соціально-виробничих систем світу,
· Створення сучасної соціально-економічної системи, що припускає індивідуалізацію трудових зусиль.
Найбільш важливим завданням модернізації є інвестиції в людський капітал: адаптувати особистість і підприємство для економіки майбутнього, заснованої на науці і технологіях. Нові технології радикальним образом змінюють природу роботи й інтернаціоналізують організацію і виробництво, відкривають нові можливості. Зробити зростаючі вимоги гнучкими, і в той же час забезпечувати необхідний мінімум соціальних гарантій, відкривати нові можливості реалізації особистості.
Для успіху нової політики потрібно підтримувати прогресивну ментальність і новий підприємницький дух на всіх рівнях суспільства. Це вимагає:
· компетентної і добре підготовленої робочої сили, що має бажання і готовність до прогресивних перетворень;
· системи соціальної безпеки, що відкриває нові можливості, стимулює ініціативи і творчість;
· позитивного клімату для підприємницької ініціативи і створення сприятливих умов для малого бізнесу.
Економіка України знаходиться в перехідному стані й подолання існуючих протиріч між політикою попиту та пропозиції з метою вигідної комбінації мікроекономічної гнучкості і макроекономічної стабільності є визначальним критерієм подальшого розвитку. Ринки продукції, капіталу і робочої сили повинні бути гнучкими: ми не повинні комбінувати твердість в одній сфері з відкритістю і динамізмом в іншій. Адаптивність і гнучкість - переваги економіки майбутнього. Жорсткість і надмірне регулювання гальмують потенціал інновацій і прогресу. Активна позиція уряду у своїй, по-новому сприйманій ролі відіграє ключову роль в економічному розвитку. Адаптивні можливості ринку повинні комбінуватись з новою роллю активної держави.
Одне із самих складних завдань - розробка і здійснення політики в області конкуренції. Врегулювання питань в області антимонопольної політики, контролю за злиттям компаній, державних монополій, державних підприємств і фінансової допомоги з боку держави, запобігання прямого чи непрямого регулювання цін, інвестиційної діяльності.
Галузева структура української промисловості як і раніше відрізняються високим рівнем концентрації, і вихід на ринок нових фірм ускладнюється пануючим положенням колишніх державних монополій. Комплекс заходів повинний бути спрямований на зменшення і ліквідацію в подальшому перешкод виходу на ринок нових компаній. Мова йде про можливості одержання кредитів і інших ресурсів, зокрема землі, і мереж збуту продукції. Необхідно:
· ліквідувати пільги, надані діючим монополіям.
· обмежити використання державних субсидій.
· збільшити прозорість розподілу фінансової допомоги.
Визначальними факторами проведення економічної політики спрямованої на забезпечення росту і стабільності є параметри кредитно-грошової і бюджетно-податкової політики. Основний акцент макроекономічного регулювання, здійснюваного в Україні буде зроблено на бюджетну політику.
Отже, одним з найактуальніших завдань, що сьогодні постали перед Україною, є створення сприятливого інвестиційного клімату і пошук “власноукраїнської” моделі розвитку. Ми чітко усвідомлюємо, що майбутні позиції у світовій ієрархії прогресу XXI ст. формуються вже зараз. Другого вибору ніж концентрація політичних та соціальних, геополітичних та економічних, наукових та виробничих, освітянських і культурних зусиль заради “прориву” в українського суспільства - немає.
Сьогодні Україна має стати відповідальним регіональним партнером і надійним союзником у вирішенні складних питань регіонального розвитку і європейської безпеки.
Разом із своїми регіональними партнерами Україна має розвивати європейську ідентичність, стати рівноправним учасником європейської економічної, політичної, культурної, цивілізаційної та інформаційної взаємодії.
Сьогодні ми чекаємо на кроки на зустріч, позначені у формулюванні чітких вимог, правил та процедур, щодо країн європейського вектору розвитку.
Європа має забезпечити рівноправні умови для входу на її інформаційний, культурний та ринковий простір. Нові кордони Європи не повинні стати парканами на шляху до неї!

Повернутися до архіву