Українська економічна стратегія для ХХІ сторіччя.

Десять років існування незалежної української держави були роками подолання економічної кризи, часом пошуку оптимальної економічної моделі, побудованої на ідеологічних засадах ринкової економіки, вільної конкуренції, підприємницької ініціативи і соціально-відповідальної держави та непростим періодом налагодження основ стратегічного партнерства між Україною і її основними зовнішньополітичними партнерами.
Останнім часом, разом з наростанням загального ритму суспільного розвитку відбувається парадигмальне оновлення статусу економіки в суспільстві, а також зміна структури і типів взаємодії економічної сфери з іншими галузями суспільного виробництва. Із чинника і показника внутрішньої ефективності розвитку суспільства економіка перетворилася на вимір глобальної демократії, інтеграційних процесів та категорію ринкової адекватності регіональної промислової конкурентоспроможності суспільств.
В сучасних умовах економічні реформи - це той базис, що обумовлює характер та перспективи політичного і соціального реформування. Значення економіки в суспільному житті, як у епоху класичної політичної економії, так і у добу постіндустріальної економіки - стабільне і вирішальне, але характер співвідношень економічної сфери з державою - більш динамічний і неоднозначний.
На часі домінування нових категорій - категорій економічної ефективності і ідеології прагматизму. Тому зараз Україна, як і Росія вирішують завдання зі створення нової моделі держави - держави, яка буде відповідати новій внутрішній та зовнішній економічній, політичній та інформаційній обстановці.
Принципи нової державної політики мають бути спрямовані на забезпечення економічної безпеки держави і відповідати пріоритетам довгострокового планування національного політичного, економічного і соціального розвитку.
Економічні проблеми, питання реформування держави, рівно як і історичні перспективи в України і Росії - спільні. Шкода, що усвідомлення цього - болючий і тривалий процес, розуміння якого дається далеко не всім.
Сьогодні, окрім завдань завершення процесу трансформації економічних, політичних і соціальних інституцій перехідних суспільств України і Росії, перед нашими країнами постає проблема глобалізаційної адаптації, інтегративної і регіональної розбудови національних економік.
Фактично, це означає, що ми маємо відкоригувати національні стратегії економічного ринкового переходу, обновити загальну економічну методологію і сформулювати оновлені моделі участі у новій глобальній і регіональній економічних системах.
Непослідовність реформаційних кроків в економіці, схильність до надмірної уваги до експортних стандартизованих уні-медологій економічного прогресу, домінування ефемерних цінностей політичного романтизму над практичними категоріями економічного реалізму - це наші спільні прорахунки, які спричинили низку проблем, у тому числі і у взаємовідносинах між нашими державами.
Подолання негативних посткризових наслідків економічного реформування - це, так би мовити, третій елемент загальної програматики модернізації взаємовідношень України і Росії, поряд з такими важливими напрямками як: формуванням нового спільного економічного контуру і визначення оновленого формату міждержавного партнерства.
Світові технологічні, соціальні, гуманітарні та економічні стандарти, тенденції інтелектуалізації та інформатизації економічних процесів, а також нові характеристики глобального і регіонального техно-промислового простору – це базові параметри, на яких мають бути побудовані нові економічні стосунки між нашими країнами.
Сьогодні, нам необхідно окреслити новий контур двосторонніх відносин. Його завдання - переформатувати правовий, економічний, промисловий, бизнес-діалог між нашими країнами у динамічні процеси складноструктурної інтеграції і кооперації. Для України і Росії життєво необхідно змінити своє рольове геостратегічне призначення в якості сировинного донора та сировинного транзитера, відповідно. Існуючі позиції прирікають нас на стагнацію і перманентний програш у європейських, азійських та інших економічних конкурентних війнах. Україна і Росія повинні у відповідь на небезпеку виникнення такого сценарію, створити єдину інноваційну промислово-технологічну платформу, яка стане основою їх входження в європейську і глобальну економіку на рівних, а не другорядних правах. Я вважаю, що саме в цьому полягає нова політична місія українського Уряду, українських та російських бізнес і промислових еліт!
Осмислення нових економічних правил регіональної, європейської і світової ринкової гри, реінтерпретація та перекомбінування чинників конкурентоспроможності суспільства – це першочергові завдання сучасної держави на шляху забезпечення національної економічної бзпеки.
Основними пріоритетами у формуванні оновленого формату і технологічно-промислової платформи національних економік сьогодні стають:
- формування конкурентоспроможного високотехнологічного сектору національної економіки;
- адаптація національної нормативно-правової бази економічних відносин до світових і європейських стандартів;
- побудова суспільних економічних інституцій на засадах організаційної ефективності, виробничої мобільності та технологічної інноваційності;
- конструювання і реконструювання регіональних і транс регіональних техно-промислових та науково-техно-виробничіх циклів;
- створення національних промислових площадок в технологічних сегментах європейського і азійського економічного простору;
- укладання національних соціально-технологічних і гуманітарних уніциклів за схемою " охорона здоров'я - освіта - наука - інновації - технології - виробництво".
Сьогодні українська і російська економіки потребують інтегративного концептуального дизайну з урахуванням та інституціоналізацією взаємозв'язку соціальних, інноваційних, наукових і виробничих чинників. Лише за таких умов, інституційний потенціал економіки перехідного типу може реалізуватися у конкурентні технологічні переваги, а науково-дослідницькі ї освітні преференції мають перетворитися на стратегічні перспективи українського суспільства у ХХІ сторіччі.
Економічна глобалізація і регіоналізація стали найбільш суттєвими ознаками нової супільно-історичної реальності - постіндустріального суспільства ХХІ сторіччя. Україна не бажає опинитися поза цією реальністю і тому рішуче налаштована на вихід у глобальний простір єдиних суспільно-цивілізаційних стандартів.
Загальна концепція українських економічних реформ, а також тактичні кроки і стратегічні орієнтири держави, мають концентруватися на відповідності до імперативу національних інтересів у парадигмі економічного прагматизму.
Сьогодні, це означає запровадження таких першочергових заходів повномірного і системного включення країни до інтегративного економічного простору як:
- адаптація національної нормативно-законодавчої бази, політичних, соціальних, культурних та інших державних інститутів до сучасних стандартів та вимог світової конкуренції;
- зосередження діяльності політичних, інформаційних і зовнішньополітичних державних інститутів в напрямку интенсифікації процесу приєднання України до СОТ та Зони вільної торгівлі ЄС, формування регіональних зон вільної торгівлі;
- більш повне розкриття потенціалу двосторонніх економічних стосунків, як на міждержавному рівні, так і на рівні конкретних підприємств, фірм та корпорацій;
- здійснення економічної реконверсії історичного, політичного, геополітичного капіталів (тобто активна участь у таких геоекономічних проектах як: розвиток транспортного коридору Азія - Європа, реалізація проекту трансконтинентального енерго-трафіка Азія - Євразія - Європа).
Однією з найважливіших ознак економічної глобалізації стала зосередженість на розвитку локальних економічних структур (так звана економічна "глокалізація"). Наприклад АСЕАН (в південно-східній Азії), НАФТА (в північній Америці), МЕРКОСУР (в південній Америці), Зона вільної торгівлі ЄС та інші. Дані моделі продемонстрували свою ефективність і стали важливими орієнтирами для геостратегічного і геоекономічного планування.
З огляду на це, одним з перспективних форматів економічної стратегії України і Росії може стати розвиток регіонального співробітництва. Дана інституціональна форма економічного діалогу відповідає як національним інтересам України, так і національним інтересам партнерів, а також має наповнити практичним змістом концепцію стратегічного партнерства і велику кількість регіональних, субрегіональних і міждержавних угод.
У сучасних умовах Україна має реалізувати різновекторну стратегію регіональної економічної інтеграції:
Перший базовий напрямок цієї стратегії - східний. В рамках цього напрямку, мається на увазі розвиток економічного, технологічного, науково-виробничого співробітництва з Росією та країнами Центральної Азії.
Другий базовий напрямок - південний. В рамках цього напрямку, необхідно здійснити інтенсифікацію взаємодії з країнами Кавказу та Туреччиною.
Третій базовий напрямок - західний. Західна стратегія євроінтеграції має двоступеневу систему: І ступінь - розвиток економічних відносин з країнами ЄС, а також з потенційними членами Євросоюзу - країнами-сусідами України (Польщею, Румунією, Словаччиною, Угорщиною, Туреччиною);
Така структура дозволить позначити "канали і коридори" інтеграції національної економіки в глобальний господарський простір та утворити "плацдарм" для зміцнення зв'язків по усіх економіко-дипломатичних лініях.
Це створить умови для накопичення інтеграційного потенціалу в українській економіці і створить передумови для реалізації стратегії "м'якої економічної інтеграції". Дана стратегія дозволить уникнути негативних ефектів політичної десинхронізації і дисбалансу між внутрішніми і зовнішніми економічними інтересами.
Європейський вектор не повинен бути блокуючим для східного - євразійського вектору. Напроти, максималізація ефективності від євроінтеграції України, пов'язана з якомога більше синхронізованим діалогом Росія - Європа, Росія - Україна, Росія - Україна - Європа. Україна і Росія можуть бути у Європі тільки разом. Я би сказав, Україна увійде до Європи тільки з Російською Федерацією.
Безумовно, ЄС - є важливим компонентом світового економічного простору і унікальним економічним партнером не лише для України, а і для Росії. На сьогодні, ЄС - найбільший торгівельний партнер України після СНГ і найбільший торгівельний партнер Росії.
На долю ЄС випадає 41,4 % світового товарного експорту і 39,8% товарного імпорту, 42,8% світового експорту і 41,9% імпорту послуг.
Надбання статусу країни з ринковою економікою, вступ до СОТ, створення зони вільної торгівлі з країнами ЄС, а також глобалізаційна геоекономічна синхроннізація україно-російського і україно-европейського партнерства - базові етапи інституціональної економічної інтеграції України у світовий та європейський простір.
Саме тому ми пропонуємо оновлення політичної стратегії реформ з метою їх динамизації та гармонізації. Регіональний формат українських економічних реформ і російсько-європейський контекст пріоритетного партнерства - це базові імперативи політичної модернізації українського суспільства та діяльності Уряду.
Сьогодні Україна постала перед необхідністю реалізації нової державної економічної і технологічної стратегії, адекватної глобалізаційній та постіндустріальній парадигмі часу. Зараз у світовій економіці відбувається інтенсивна системна переорієнтація, обумовлена не тільки глобальними технологічними, фінансовими та екологічними змінами, але й переходом країн-світових лідерів на новітні високопродуктивні види виробництва. За таких умов національні стратегічні і економічні інтереси української держави мають бути не тільки конкретними та випереджаючими, але й формулюватися на базі нової векторної основи структурного зростання.
Гострота цієї теми пов‘язана з тим, що найрозвинутіша частина світового суспільства вступає до нової, так би мовити, суспільно-економічної формації – постіндустріального суспільства, яке задає сучасний ритм загально-цивілізаційного розвитку. Цей перехід зумовлено трансформацією форм, механізмів та структури виробничої сфери, зміною системи соціокультурної, політичної та економічної взаємодії.
Залишитися поза новим суспільно-економічним контекстом - означає опинитися у "вчорашньому дні" цивілізації і втратити подальшу перспективу розвитку.
Саме тому головними напрямками стратегічного розвитку України стають:
- створення основ нової постідустріальної національної економічної і технологічної матриці;
- ресурсна переорієнтація економіки;
- пошук послідовних геотехнологічних партнерів для спільного "прориву" у світовий "пул лідерів" науково-технологічного розвитку;
- здобуття перспективних позицій в світовій ієрархії науково-технічного та промислово-технологічного прогресу.
Звертаючи увагу на наявні проблеми економічного розвитку наших країн, необхідно зазначити той факт, що досі перед нашими державами, політичними і економічними елітами та суспільством взагалі, стоїть невирішене питання вибору промислово-інноваційної стратегії розвитку.

Якщо XX століття було епохою галузей, що базувалися на використанні природних ресурсів і ефективних технологій, то у XXI - пануватимуть “штучні інтелектуальні галузі”, економіка інтелектуальних активів, головними чинником розвитку яких є не виробництво та впровадження, а наявність ідеї, проекту, програми.
За сучасних умов “транснаціональний патент” на створення власного інноваційно-економічного сектору світового ринку отримують тільки ті країни, що довели свої переваги за критеріями рентабельності, екологічності, ефективності і здобули у нелегкій конкурентній боротьбі право на існування національної інноваційної промисловості і інфраструктури.

Саме у цьому напрямку мають бути орієнтовані національні стратегії розвитку, якщо наші країни намагаються стати повноправними і повноважними учасниками глобального пост-індустріального світу.
Сьогодні постає необхідність запуску інноваційного процесу в національних економіках, що характеризувався б кількома вимірами, а перш за все:
– високотехнологічністю та інтелектоємністю продукції;
– структурною та організаційною досконалістю;
– адекватністю сучасним економічним реаліям і тенденціям.
Для цього потрібно здійснити підготовку певних передумов – а саме, укласти нову технопромислову програматику суспільства шляхом формулювання певних власноукраїнських, власноросійських, або спільних Національних і транснаціональних "технологічних проектів”.
Завданням найпершого порядку для таких “Національних проектів” повинні стати: ревізія існуючої промислово-технологічної матриці виробництва на користь запровадження “модернізаційних технологій”, тобто таких, які б спростовували малоефективні традиційні технології і трансформували систему існуючого виробництва до сучасного рівня стандартів. Це, так би мовити, "технологічний мінімум" для допуску у сучасний високотехнологічний ринковий простір.
І саме держава повинна відіграти в цьому процесі значну роль.
Очікування сприятливого клімату не повинно замінювати собою розвиток ініціативи і пошук шляхів подолання існуючих перешкод.
Подолання існуючих стагнаційних тенденцій має відбуватися за рахунок випереджаючих форвардних стратегій. Нам необхідно уникнути надзвичайно небезпечної помилки, яка полягає у реалізації так званої “наздоганяючої моделі” національного економічного розвитку.
Зараз національній економіці необхідно надання нового напрямку технопромислової еволюції, яка б поєднувала організаційні відносини з контрактними, тобто яка дозволяє комбінувати елементи стратегічного планування промислово-інноваційного розвитку і забезпечення поточної технологічної рентабельності.
Сучасний економічний розвиток треба трактувати не стільки як розвиток сучасних виробничих потужностей, скільки як подолання технологічної залежності, формування власної національної технологічної платформи, створення можливостей для швидкого переключення на використання інформаційних технологій, включення країни в світо-господарчі зв'язки і використання науково-технічних досягнень наших партнерів. Модернізація на основі ізоляції національної економіки - приречена на невдачу.
Одне із самих складних завдань - розробка і здійснення політики в області конкуренції. Україна і Росія ведуть під час жорстоку конкурентну боротьбу за ринки, проекти, ресурси, але переваги від нейтралізації конкурентів завжди доставалися "третім сторонам". І це мало того, що прикро і не конструктивно, та ще і - надто дорого для наших суспільств.
Треба перейти від такої "шкідливої конкуренції" до реалізації спільних економічних стратегій із використанням державного репутаційного менеджменту, довгострокового планування і спільного медіа-патронажу власних економічних проектів.
Спільність наших економічних проблем полягає не тільки у інституціональній, процедурній та технологічній сфері. У нас є багато спільних рудиментів радянського промислово-технологічного минулого, що при бажанні можна перетворити на "імунні фактори" спільного економічного розвитку в майбутньому.
Галузева структура української промисловості як і раніше відрізняється високим рівнем концентрації важкої промисловості, технологічною незавершеністю циклів виробництва, зосередженістю на сировинно-експортних економічних операціях. Треба покласти край існуванню промислової структури національної економіки в якості "фрагменту мозаїки неіснуючої радянської економіки".
Клоновані фрагменти економіки минулого повинні стати елементами реінтегрированої системи регіонального економічного співробітництва.
Ми чітко усвідомлюємо, що майбутні позиції у світовій ієрархії прогресу XXI ст. формуються вже зараз. Другого вибору ніж концентрація політичних та соціальних, геополітичних та економічних, наукових та виробничих, освітянських і культурних зусиль заради “прориву” в українського і російського суспільств - немає. Нам необхідна спільна, нова техноплатформа, що дасть змогу розблокувати економічні перспективи наших суспільств, оживить промислові цикли, консолідує і мобілізує конкурентні зусилля.
Двосторонні стосунки наших країн мають стати взаємозрозумілими та взаємовигідними. На карту сьогодні поставлено не тільки національний престиж, а й характер подальшого співіснування суспільств.
Міцна держава і її ефективна політична і економічна системи – є чинниками загальної перспективи українського суспільства у ХХІ сторіччі.
За останні десять років свого існування, і Україна і Росія стали дійсно новими державами. Тому система взаємовідносин має бути побудована на принципово нових принципах. Необхідно зробити наші стосунки міцними, послідовними і взаємовигідними. Оновлення парадигми і методології україно-російських стосунків повинно відбуватися поряд з оновленням загальної внутрішньої та зовнішньої обстановки. Обом нашим країнам треба усвідомити, що без активної спільної участі у формуванні нової геополітичної, геоекономічної та глобальної реальності, наші суспільства - приречені на постійну "наздоганяючу трансформацію".
І Україна, і Росія виходять у кооперативно-інтеграційну фазу економічного партнерського діалогу, починається новий цикл переосмислення та втілення геополітичної, геоекономічної та геокультурної концепції регіонального та глобального співіснування наших держав.
Україно-російська політика покликана не зіштовхувати наші інтереси, а об'єднати зусилля для їх реалізації. Ми маємо виробити поєднуючу формулу геоекономічного блокування країн на фоні високих та жорстких економічних стандартів, які сьогодні панують у світі. Дати гідну відповідь – завдання, яке ми маємо ефективно вирішити найближчим часом.
Перед нами сьогодні стає безліч спільних проблем і відкривається безліч спільних можливостей, тому давайте принцип - "спільно", покладемо в основу розвитку наших суспільств!

Повернутися до архіву