Виступ В.П.Семиноженка
на ІІІ з'їзді письменників України

Приємно і разом з тим - важко виступати з цієї трибуни відчуваючи ту велику духовну силу, що сконцентрована цьому залі та усвідомлюючи значну відповідальність перед авторитетом делегатів, чиї славні імена творять історію української літератури й формують гуманітарну свідомість українського суспільства. Тим більш, нелегко виступати перед шановною письменницкою громадою, коли даєш собі раду в тому, що попри свою суспільну та культурну значущість, сфера української літератури продовжує лишатись чи не найбільш слабкою і вразливою, а існуючи в ній протиріччя стримують гуманітарний розвиток українського суспільства.
Дозвольте мені висловити власне бачення цих проблем і думку щодо того, яким чином можна було б ефективно їх вирішити.
Як відомо, основою життєдіяльності літературної сфери є книговидавнича діяльність. За останні роки національне книговидавництво зазнало дуже помітних змін: в окремих своїх аспектах воно вдосконалилося, але взагалі - зазнало дуже серйозних втрат - втрату українського ринку, втрату українського читача, втрату власних традицій, і в решті решт, значних втрат позицій в полі культурно-інформаційної конкуренції. З року в рік зменшується кількість друкованих книжкових видань на душу населення, звужується “географія української книги”, згортається україно-ідентичний інформаційний сектор, а сама українська мова зазнає все більшого утиску з боку інших мов.
Прошу сприймати мої слова не як прояв недружнього ставлення в бік сусідів України, а як адекватну оцінку тим сьогодняшнім реаліям, які стали плідом наших дій, а точніше - нашої переважної бездіяльністі.
Слід враховувати, що саме література є одним з потужних каналів соціалізації людини та інструментом виховання національних еліт. Тому, дорогі друзі! Стає сумно і соромно перед тими людьми, хто через кілька десятиріч має оновити собою елітні верства українського суспільства, а також, стає тривожно за те суспільство, соціально-утворюючі прошарки якого не мають можливості засвоювати найкращі зразки української літератури та відчувають дефіціт високих культурно-національних ідей.
Тож даний аспект життєдіяльності книговидавничої сфери є не лише “проблемою для себе”, а і важливим питанням культурно-духовної перспективи українського суспільства.
Зрозуміло, що книговидавництво за сьогодняшніх умов є складною справою, успіх якої залежить від багатьох чинників, але слід здійснити спільний пошук механізмів виводу книговидавничої сфери із глухого кута низької соціально-економічної рентабельності та бізнесової непривабливості. Тільки в разі спільних дій, ми зможемо знайти оптимальний, вірний шлях – шлях до відродження української книги, до відродження українського читача, до відродження українського літературного героя, з якого хотілося б брати приклад українській молоді.
Законодавче забезпечення книговидавничої сфери – це те завдання, яке ми намагаємося вирішити вже сьогодні, для того, щоб мати перспективи в майбутньому. Сьогодні книговидавнича сфера потребує не на патерналізм в соціалістичній його традиції, а на прагматичний ринковий протекціонізм держави. Книговиробництво може бути прибутковою сферою, досвід тієї ж Росії є тому свідченням, але для цього слід створити нормальні, перш за все - податкові умови для української книги. Не є нормальним такий стан речей, коли вітчизняна книга високого стандарту естетичної якості, програє за доступністю імпортній книзі сумнівного естетичного та професійного змісту.
Адекватним заходом із виправлення існуючої ситуації може стати не стільки формування нового державного замовлення для видавництв, скільки створення оптимальної ринкової моделі книгорозповсюдження. Відомий вам указ президента “Про створення єдиної системи книгопоширення в Україні” слід розглядати як старт, як певний сигнал видавничій сфері. Корективи в економічній площині книговидавничої сфери я вбачаю у вдосконаленні системи книгопоширення, а також в стимулюванні бібліотечної мережі для збільшення можливостей щодо закупівлі літератури.
Через фактор замовлення важко формувати естетичні потреби в такій сфері як художня література, тому, щоб розв’язати руки видавцям та поставити їх в конкурсні умови, слід вирівняти та зробити сприятливими умови національного книговидання. Додатковим заходом могло б також стати створення Фонду книгопоширення, який би на певному етапі гармонізації конкурентного простору, надавав би пільгові кридити для книготоргівельних організацій. Давайте використаємо досвід створення державних преференцій в агропромисловому секторі для розв’язання проблем українських книгарників. Основою ринкової моделі існування національної літератури мають стати: з одного боку - створення сприятливих умов для книговидавців, а з другого - забезпечення “відкритої конкуренції” для книготоргівців. Талант видавця та відчуття книготоргівцем коньюнктури ринку – повинні стати основними елементами економічного успіху національної книги.
Хочу сказати, що за нинішніх нелегких умов існування книговидавничої сфери, з’явився глибокий позитивний досвід. І давайте подивимося, якою подією - справжньою подією всеукраїнського масштабу став Форум видавців у Львові. Досвід таких видавництв як “Кальварія” (Львів), “Класика” (Львів), “Фоліо” (Харків) – це не лише яскраві приклади успіху та професійності, а й іллюстрація того, як слід працювати, на які стандарти рівнятися. Ці видавництва не тільки сформували моду на книжку, а і сформували незалежну систему книгопоширення. І цей унікальний досвід слід вивчити і проаналізувати.
На найближчу перспективу, джерелом для імпульсу у розвитку видавничої діяльності є чітка, скоординована співпраця із Держкомінформом, адже через цей комітет держава намагається закладати деякі кошти для видавців. І без участі письменників ця діяльність буде недостатньо повною та ефективною.

* * *

Не можу не торкнутися сучасної ролі Національної спілки письменників України. Саме як інформаційного гравця та певний креативно-адміністративний центр, я розглядав і розглядаю Національну спілку письменників та її керівний орган. І саме Спілка має знайти в собі сили та сміливість, для того, щоб стати провідником відродження української літератури та впливовим актором у формуванні порядку денного духовного відродження української нації. Спілка письменників сьогодні має виступити як структура націєтворча, адже література – це більше ніж просто мистецтво. Література завжди існувала на перехресті політики, філософії і духовності та була окремою формою втілення національної ідеї.
Держава розглядає спілку в першу чергу як дуже серйозного інфомаційного гравця та одного з найважливіших вихователів та вчителів суспільства. І в цьому сенсі терпимість та толерантність літератури є більш показовою ніж інші стосунки в українському суспільстві. Саме література, як вчителька мудрості, поряд з історією – вчителькою життя, повинна здобути абсолютно відмінне від радянського своє місце в суспільстві та допомогти знайти своє нове місце людині. В цьому полягає справа і доля літератури, адже людина є джерелом її натхнення та об’єктом дослідження.
Ще одне важливе питання - це співіснування спілки письменників з іншими літературними організаціями та державою, або пошук оптимальної моделі відносин всередині поля літератури, а також між літературою і державою, літературою і суспільством.
Поряд із Національною спілкою письменників України існують також Асоціація українських письменників та Асоціація “Нова література”, але така “багатополярність” є скоріше сигналом існування певних протиріч у корпоративному цеху українських письменників, ніж ознакою плюралізму та вільного самовизначення серед майстрів української літератури. Тому доцільним було б не сегментування літературного поля, яке лище імітуює різномаїття, а конструктивне об’єднання всих літераторів якщо не в єдину організацію, то в глибоко компромісну інституцію, яка б і стала повноважним представником інтересів всих українських письменників. Конфлікти в літературі повинні замирятися через толерантність та шляхетність молодих з одного боку, і через добру волю, розуміння та милосердя старших – з іншого. Адже тіло літератури, як і тіло церкви - неможливо розділити.
Саме в пошуку компромісу між поколіннями, в пошуку форми співіснування з державою, а також в пошуку економічної моделі існування і полягає ключ до переходу Спілки на якісно новий рівень існування й усвідомлення власної суспільної та культурної функції.
Особливої ваги сьогодні набуває питання побудови економічного підгрунтя діяльності Спілки. Слід згадати, що держава пішла на зустріч і віддала творчим спілкам майже все майно, яке належало їм до 1991 року. Але отримання навіть самого великого спадку – не завжди означає перспективу заможності, саме через те, що сьогодні, щоб бути вдалим науковцем, літератором, митцем - треба бути гарним бізнесменом та розумним господарем. Свою ефективність Спілка має продемонструвати ще й в економічній сфері. І в цій справі ми готові до розгляду конструктивних пропозицій та прийняття спільних рішень.
Держава відкрита для співпраці та, навть, для конструктивних тисків на неї з боку літературно-мистецьких еліт. Але нажаль, за останні роки цих конструктивних тисків було відчутно. Стає вочевидь, що саме держава не цілком адекватно просигналізувала про можливість такої широкої співпраці, але уряд за останні місяці досить серьйозно переглянув свої стосунки саме із “третім сектором” – сектором громадських організацій. І пунктів дотику та сфер співробітництва є дуже багато. Як відомо, готових рецептів стовідсоткової ефективності для відродження національної літературної сфери - не існує, через властиву їй динамічність та складність природи самого феномену, тому ми сподіваємося на конструктивні пропозиції самої літературної громади, на її “ініціативне мишлення” й зацікавленість в співпраці.

* * *

Сьогодні, сильного й талановитого слова потребує не лише інформаційний простір, а й всі складові цього простору: театр, шоубізнес, кінематограф, адже всі ми вже втомилися від закидів на низьку якість того, що виноситься в ефір, особливо на деяких комерційних ЗМІ. Якщо в державних медіа, ще збереглася традиційна культура мовлення, то продукт окремих комерційних ЗМІ вражає не лише своїю безграмотністю, а ще й ризиковістю естетики та сумнівністю етики.
При чому, зацікавленість в даному форматі взаємовідносин літератури і мистецтва є - обопільною. Український театр, український м’юзікл, кінематограф, українські ЗМІ мають стати трансляторами українського слова та національних літературних зразків, в першу чегу, для того, щоб забезпечити перспективу власного розвитку.
І нехай українське слово стане культурною модою на пострадянському просторі. Нехай українська книжка стане естетичним явищєм на тлі загального заниження професійно-етичних й культурних стандартів в галузі інформації та оазісом духовності для тих, хто прагне культурного піднесення та естетичного зцілення. Нехай українська література стане тією культурною реаліністю, яка навіть за тенденцій глобалізації не втрачає частку національного колориту та не позбувається своєї великої ролі – формування національного характеру, через розкриття національної ідеї та формулювання національної мрії.
А взагалі, моїм самим ширим бажанням є втілення мрії про українську мову - як про інтернаціональну мову нових європейських інтелектуалів. Думаю, що саме маючи на увазі таку мету і можна відродити українську літературу!
Шановні пані і панове!
Особисто я глибоко переконаний у нашій спільній здатності вирішити всі проблеми і виконати всі завдання, які постали перед нами сьогодні.
Я вірю в прекрасні перспективи української літератури.
Я сподіваюсь, що вже у найближчому майбутньому в Україні буде побудоване гуманітарне суспільство, в якому будуть цінувати могутню силу українського Слова.

Повернутися до архіву